Можливо, це питання здасться дитячим, але насправді голови над ним ламають найбільші науковці ось вже багато десятиліть. Ніхто не чекає, що інші примати миттєво створять і прочитають вірш, але чому інформаційний рівень їх звукових виразів хоча б не наближається до людського?
Або, вірніше, чому звуки наших найближчих родичів анітрохи не ближче до людської мови, ніж методи спілкування цілого ряду набагато більш віддалених від нас видів?
Деякі істоти, включаючи такі екзотичні, як папуги і слони, можуть навчитися наслідувати голос людини. Примати ж, навпаки, навіть гомініди після багаторічних тренувань здатні лише на деякі вимовлені пошепки спроб.
З плином часу закріпилися дві конкуруючі теорії, які пояснюють парадокс «неговірких приматів». Або всьому виною їх мозок, який не настільки розвинений, щоб справлятися з комплексною комунікацією близької до людської, або ж будова голосових зв’язок, гортані і ротової порожнини мавп не дозволяє відтворювати той широкий спектр звуків, на яке здатне горло людини.
Звичайно, пояснення може бути і десь між тим. Можливо, у приматів є відмінні органи для відтворення звуків, але їх мозок не здатний керувати ними. Давайте для цілей статті спростимо ситуацію до двох крайнощів.
Затятим прихильником першої теорії був ще Чарльз Дарвін. У цій теорії було впевнено і більшість вчених аж до кінця 60—х років минулого століття. Інша сторона переважила після публікації відомої статті американського дослідника Ф. Х. Лібермана і його колег, які ретельно досліджували ротову порожнину і гортань мертвої макаки і зробили її гіпсову модель. Її виміряли і отримані дані ввели в комп’ютер, щоб дізнатися, наскільки широкий спектр звуків може видавати макака.
Результат здивував усіх: звукові можливості макак вкрай обмежені і навіть не наближаються до людських. Навіть якщо б мавпячого мозку вистачало для складної речі, з чисто механічних причин макаки з нею б не впоралися. Результати експериментів з іншими методами комунікації, наприклад з допомогою знаків, також показали, що гомініди здатні досить добре спілкуватися. Так друга теорія увійшла в підручники.
Механічні можливості є, проблема в іншому
Але останні дослідження групи європейських і американських біологів доводять, що Ф. Х. Ліберман значно «прорахувався». Команда під керівництвом професора Вільям Текумсе Фітч (якщо його ім’я здасться вам дивним, то знайте, що його повне ім’я Вільям Текумсе Шерман Фітч Третій і він прямий нащадок славетного генерала часів війни Півночі і Півдня) замість трупа мавпи і гіпсової моделі вивчила живу макаку і скористалася просунутим рентгеном.
Спочатку вчені навчили мавп сидіти під час сканування, а після з допомогою рентгена сфотографували її горло при різних видах діяльності: при крику, при їжі і різних виразах морди. У загальній складності було виявлено 99 різних положень голосових зв’язок, м’язів і тканин у макаки. Отриманий спектр звуків, відповідних голосним людини, практично не відрізнявся від можливостей людини. Комп’ютер навіть дав вченим можливість синтезувати певні речення так, як їх вимовило б горло мавпи.
Перейшовши по цьому посиланню, наприклад, ви можете послухати речення «Will you marry me?» («Ти вийдеш за мене?») і самостійно оцінити, наскільки гіпотетична мавпяча мова доступна для розуміння. На думку більшості англомовних спостерігачів, речення так само зрозуміло, як якщо б його вимовив чоловік з іноземним акцентом.
В ході більш детального експерименту вчені поставили комп’ютерну модель горла мавпи синтезувати п’ять різних голосних, на які воно тільки здатне (вони приблизно відповідали нашим i, e, a, u, o). Потім незалежних спостерігачів запитали, які з цих звуків їм здаються різними голосними.
Результати не відрізнялися від сприйняття людських мов. Притому п’ять різних голосних — норма, а в деяких мовах вистачає і трьох. Сприймати вимовлені макакою приголосні виявилося складніше. Однак майже стовідсотково вона могла б вимовити p, b, k і g, h, m і v.
Так що практично доведено, що з чисто механічної точки зору гомінідам ніщо не заважає правильно наслідувати вимову людини. Нехай їх здатності не повністю збігаються з нашими (так, наприклад, макаки не змогли б сказати i), але люди без проблем розуміли б їх мову. Більше того, оцінка здібностей макак дуже консервативна, і якби проводилися тренування, вони легко досягли б людських «висот». Так що пояснення відсутності хоча б якоїсь форми мовлення у мавп пов’язано, мабуть, з їх мозком.
Натхнення: nedd.tiscali.cz