Астрономи виявили потенційний ключ до розуміння загадкового утворення блакитних надгігантів, одних з найяскравіших і найколосальніших зірок Всесвіту. Новаторське дослідження Канарського інституту астрофізики, присвячене цим небесним велетням у Великій Магеллановій Хмарі, стверджує, що генезис більшості блакитних надгігантів можна пояснити злиттям двох менших зірок.
Ця гіпотеза підкріплюється спостереженням, що блакитні надгіганти переважно існують як одиночні об’єкти, що дослідники вважають незвичайною характеристикою. Це суперечить усталеній закономірності, згідно з якою більші зорі часто зустрічаються у подвійних системах. Наприклад, якщо половина зірок, подібних за масою до нашого Сонця, мають зорі-компаньйони, то для більш масивних зірок ця частка зростає до 75%.
Дослідження заглибилося в динаміку того, що відбувається, коли гігантська зоря, що зростає, асимілює меншого компаньйона в межах різних параметрів подвійних систем. Цей аналіз показав, що блакитні надгіганти є ймовірним результатом у більшості сценаріїв. Молекулярний склад поверхні цих зірок, передбачений комп’ютерним моделюванням, точніше узгоджується з емпіричними спостереженнями, ніж домінуючі теорії зоряної еволюції.
Характеризуючись інтенсивною яскравістю і теплом, блакитні надгіганти типу В мають масу від 16 до 40 разів більшу за масу Сонця, перевершуючи наше світило щонайменше в 10 000 разів і демонструючи температуру в 2-5 разів вищу. Хоча теоретичні моделі припускають, що такі зорі мають формуватися в молодих системах і мати відносно короткий час життя, вони спостерігаються частіше, ніж очікувалося. Утворення блакитних надгігантів з уже існуючих зірок пояснює їхню поширеність, додаючи нову главу до нашого розуміння зоряної еволюції.