Великі мовні моделі, такі як ChatGPT, завдяки використанню складних алгоритмів здатні імітувати емпатію та інші людські емоції, проте за цим стоїть лише технічна обробка мови, а не справжні емоційні реакції.
Сучасні мовні моделі, побудовані на основі штучного інтелекту (ШІ), успішно імітують людські риси у спілкуванні, включно з проявами гумору, емпатії чи підтримки. Це досягається шляхом вибору певних слів і фраз, які викликають бажані емоції у співрозмовників. Наприклад, фрази на зразок “Це непроста ситуація, але давайте спробуємо розібратися разом” створюють відчуття підтримки, хоча насправді це лише шаблон, запрограмований для зручності користувача.
Одним із ключових елементів імітації “людяності” є використання особистих займенників, як-от “я думаю” або “мої ідеї”. Це створює ілюзію особистості, ніби модель володіє власними думками, хоча насправді це лише стилістичний прийом для підвищення довіри співрозмовника. Іншим важливим фактором є персоналізовані звернення, наприклад “ваші думки” або “ось як ви можете вирішити це завдання”. Вони сприяють формуванню враження індивідуального підходу, що особливо важливо в контексті обслуговування клієнтів чи освіти.
Попри здатність імітувати емоції, мовні моделі не мають справжніх почуттів чи свідомості. Їхня “емпатія” базується на аналізі великого обсягу текстових даних і використанні спеціально розроблених алгоритмів. Це піднімає важливі етичні питання: наскільки ми готові сприймати подібні технології як заміну людському спілкуванню? У взаємодії з такими системами користувачі можуть формувати помилкові очікування, вважаючи, що спілкуються з кимось, хто “розуміє” їх на емоційному рівні.
- У Китаї робот з ШІ умовив 12 машин покинути робоче місце (відео)
- Випущено першу відеогру, яку створює ШІ в реальному часі
- Художники на знак протесту виклали в мережу відеомодель Sora від OpenAI (відео)
З часом звичка до ідеальних діалогів із чат-ботами може вплинути на людські відносини. У реальному житті спілкування часто супроводжується помилками, непорозуміннями та емоційною складністю. Взаємодія з моделями, які завжди “ввічливі” та “підтримують”, може знизити терпимість людей до природних особливостей людської комунікації.
Окрім практичних аспектів, розвиток таких технологій викликає серйозні філософські дискусії. Чи слід наділяти мовні моделі правами або вважати їх повноправними учасниками соціуму? Або ж вони повинні залишатися виключно інструментами, створеними для виконання технічних завдань?
Науковці наголошують на необхідності пам’ятати, що за вражаючими здібностями мовних моделей стоять лише алгоритми. Незважаючи на їхню зручність і ефективність, такі системи не здатні замінити справжнє людське спілкування, яке є ключовим елементом нашої соціальної взаємодії та психологічного добробуту.