Нове дослідження припускає, що міжзоряні об’єкти, подібні до 3I/ATLAS, можуть відігравати ключову роль у запуску формування планет навколо масивних зір.
Міжзоряні об’єкти — це тіла, схожі на астероїди або комети, що були викинуті з рідної зоряної системи та вільно мандрують космосом. Після відкриття «1I/’Оумуамуа», «2I/Борисов» та «3I/ATLAS», астрономи дійшли висновку, що такі об’єкти присутні у великій кількості. Вони можуть потрапляти в протопланетні диски — газопилові структури навколо молодих зірок, де формуються планети. «Міжзоряні об’єкти можуть стати тим імпульсом, який запускає процес утворення планет», — пояснює професорка Сюзанна Пфальцнер (Susanne Pfalzner).
Класична теорія акреції — накопичення речовини — стикається з проблемою «бар’єру одного метра»: частинки в диску стикаються і розлітаються, не формуючи більші тіла. Але міжзоряні об’єкти, вже сформовані в інших системах, можуть слугувати готовими «насінням» для росту планет, минаючи цей бар’єр. Моделювання показує, що молоді зорі здатні гравітаційно захоплювати мільйони таких тіл, розміром близько 100 м, як 1I/’Оумуамуа. «Міжзоряний простір фактично постачає заготовки для нових планет», — зазначає Пфальцнер.
Ця концепція також дає відповідь на питання, чому газові гіганти, як Юпітер, рідко зустрічаються біля маломасивних зір, але частіше — біля зір сонячного типу. Протопланетні диски навколо таких зір існують лише кілька мільйонів років, що ускладнює формування великих планет. Якщо ж у диску вже присутні «насінини» — міжзоряні об’єкти — процес прискорюється і встигає завершитися до розсіювання диска. «Масивні зорі ефективніше захоплюють міжзоряні об’єкти у свої диски», — наголошує професорка.
Отже, формування планет, зокрема гігантів, навколо масивних зір може відбуватись швидше і ефективніше завдяки участі міжзоряних об’єктів. «Швидкість цього процесу повністю узгоджується з нашими спостереженнями», — резюмувала Пфальцнер під час конференції EPSC-DPS2025 у Гельсінкі.