Минуле століття виявилося багатим на відвідування прибульців. Але жодне з них не вплинуло на людські уми більше, ніж розуелльський інцидент. Передбачувана аварія НЛО недалеко від американського міста Розуелл перетворилася на одну з найбільших таємниць американської історії, а ще породила цілу субкультуру.
©Wikipedia
Знахідка
Місто Розуелл у штаті Нью-Мексико – типова глушинка, населення якої навіть у 2000-ті становило трохи більше ніж 45 тис. осіб. На дворі 4 липня 1947-го року – День незалежності США. Місцевий фермер, Вільям Брейзел, почув уночі щось, що нагадувало сильний хлопок або вибух, який супроводжувався найсильнішим спалахом світла. У цьому не було нічого дивного – напередодні Дня незалежності була сильна гроза. Вранці Брейзел вирушив шукати своїх овець, яких на місці не виявилося, найімовірніше, вони злякалися грози і розбіглися. А ось пустир за сім миль від пасовища був буквально всіяний уламками незрозумілого походження. Містер Брейзел припустив, що впав якийсь літальний апарат, але не метеозонд. Іноді їх заносило на ферму з території місцевих випробувальних полігонів, тож чоловік знав, як вони виглядають. Знайдені уламки виглядали інакше. Серед іншого Брейзел знайшов якісь деталі з надзвичайно легкого матеріалу. За його словами, вони не горіли і взагалі не піддавалися будь-якому впливу. Знайдений матеріал нагадував фольгу з тією лише різницею, що її було неможливо порвати, і вона мала властивість набувати первісного вигляду. Але одна з найдивніших знахідок – скляні кулі, всередині яких можна було розрізнити щось на зразок людських фігурок. Важливий момент: на деяких деталях красувалися дивні символи, що нагадували чи то китайські ієрогліфи, чи то індіанську писемність.
За порадою завбачливих сусідів Брейзел вирішив передати знахідки місцевому шерифу. Той, своєю чергою, швидко зметикувавши, що до чого, звернувся до військових. Але й сам Брейзел не сидів без діла. Незабаром він розповів про все в ефірі місцевої радіостанції.
Прибулий на місце полковник ВПС Вільям Бланшар, проаналізувавши ситуацію, наказав опублікувати заяву Збройних сил у місцевих газетах. Має сенс процитувати її повністю: “Армійська повітряна авіабаза Розуелл, Нью-Мексико, 8 липня 1947 року, перша половина дня. Численні чутки щодо літаючих дисків підтвердилися вчора, коли розвідвідвідділу 509 авіаполку бомбардувальників Восьмої повітряної армії за сприяння місцевого фермера й окружного шерифа вдалося заволодіти одним із таких дисків. Літаючий диск нібито був виявлений поблизу ранчо в околицях Розуелла минулого тижня. Через відсутність телефону лише через кілька днів фермер зміг сповістити шерифа, а той, у свою чергу, сповістив начальника розвідвідвідділу 509 авіаполку майора Джессі А. Марсела. Марсела. Негайно було вжито заходів, диск із ранчо доставили на авіабазу Розуелл, де його піддали попередньому огляду, після чого майором Марселом доставили у штаб”.
Розуелльський Міжнародний музей НЛО. Був відкритий у 1992 році. Трохи раніше тут же був створений науково-дослідний Центр з вивчення НЛО / ©Getty
Щонайменше дивно, чи не так? Адже автори заяви – військові. Вже вони-то мали б упізнати в уламках “літаючого диска” один зі своїх загублених апаратів.
Передбачити реакцію на таке повідомлення було нескладно. 8 липня багато американських газет рясніли сенсаційними заголовками про виявлення космічного корабля прибульців. Європейська преса теж у накладі не залишилася. Але незабаром військові в особі генерала Роджера Мейсона Реймі відхрестилися від своїх слів. Уже 9 липня газета “Розуелл дейлі рекорд” повністю спростувала повідомлення, опубліковане днем раніше.
Всупереч поширеному стереотипу, термін “непізнаний літаючий об’єкт” аж ніяк не має на увазі саме космічний корабель прибульців. Спочатку непізнаним літаючим об’єктом було прийнято називати будь-яке небесне явище, що не має логічного пояснення.
Що це було
Спланований розіграш до Дня незалежності, елементарна недбалість або ж незграбна спроба влади приховати якусь таємницю?
Пояснення генерала Реймі звучали цілком переконливо. За його словами, поблизу міста Розуелл зазнав аварії метеозонд. Після цього всі розмови про катастрофу корабля прибульців надовго стихли. Сам же Вільям Брейзел після спілкування з військовими відмовився давати будь-яку інформацію.
Тут буде доречно висвітлити один важливий момент. Потрібно розуміти, що події розгорталися не в наш час, а в далекі 1940-ті роки. Відносини суспільства і влади в ті часи перебували на принципово іншому рівні. Коли представники влади говорили: “розслабтеся, хлопці, це всього лише метеозонд”, велика частина населення перемикалася на інший канал.
Покажчик на місці ймовірної аварії НЛО / ©Alamy
На доказ своїх слів генерал Реймі пред’явив уламки журналістам. Військові дозволили уважно розглянути, сфотографувати і навіть помацати деталі літального апарату. У них не було нічого загадкового. Це були звичайнісінькі деталі зі знайомих матеріалів. Але досвідчені журналісти, запідозривши підступ (уламки могли підмінити), побажали особисто зустрітися з полковником Бланшаром, відповідальним за публікацію першої заяви про літаючий диск. Цього їм зробити не вдалося. При в’їзді на територію розуелльської авіабази журналістам пояснили, що командир пішов у відпустку.
Одним із найвідоміших документів, що підтверджують уфологічну версію розуелльського інциденту, є звіт співробітника ФБР Джона Готтела. З посиланням на інформатора з ВВС Готтел описує історію, дуже схожу на розповідь Волтера Гаута. Звіт з’явився на сайті ФБР у 2011 році і швидко став одним із найпопулярніших документів цього відомства. Прийнято вважати, що в основі цього звіту лежить обман.
Гонитва за сенсацією
Здається, що вся ця історія була б надійно похована і вже ніколи б не повернулася до життя, якби не один епізод. Наприкінці 1970-х років вийшло інтерв’ю з начальником розвідвідвідділу 509 авіаполку, майором Джессі А. Марселом. Його зміст одразу ж став сенсацією. Якщо вірити словам майора Марсела, офіційна версія є не що інше, як звичайна фальсифікація. Усі фотографії із зображенням уламків літального апарата – підробка. А насправді побачене Марселом як дві краплі води збігалося з розповіддю фермера Вільяма Брейзела: фольга, що не мнеться, невідомі символи, еластичні надміцні бруски з легкого, але водночас неймовірно міцного матеріалу. Марсел зазначив, що хоча раніше він неодноразово бачив метеозонди, у знайдених уламках не було нічого, що нехай навіть віддалено нагадувало б деталі оного.
Утім, Марсел і Брейзел – далеко не єдині свідки катастрофи. Але більша частина таких свідчень викликає небезпідставний скептицизм. Чого тільки не виявляли численні очевидці на місці аварії. Якщо приймати їхні слова на віру, то на місці катастрофи можна було побачити не тільки уламки літального апарата, а й самих прибульців. Згідно з деякими свідченнями, корабель, що впав, не зазнав серйозних пошкоджень. Принаймні в його обрисах можна було легко вгадати НЛО. Якщо бути точніше, літаючу тарілку, добре знайому жителям США за фантастичними фільмами про прибульців. Незрозуміло інше. Багаторічне мовчання майора Марсела про побачене можна пояснити тим, що на момент інциденту він був військовим, і обов’язок служби змушував його тримати язик за зубами. Але що змусило мовчати простих смертних?
Фрагмент діорами в Розуелльському Міжнародному музеї НЛО / ©Flickr
Після інтерв’ю Марсела маховик сенсацій був уже запущений. Щоб привернути до себе увагу, достатньо було сказати: “я бачив це на власні очі”. Багато жителів міста Розуелл так і зробили. У підсумку істина виявилася похованою під багатотонним шаром фальсифікацій. Можна сказати, що своєї мети шахраї досягли. Невелике містечко Розуелл швидко перетворилося на справжню Мекку для любителів літаючих тарілок з усього світу. Нині вся місцева економіка тримається на багатомільйонній армії туристів. Інтерес до події більш ніж півстолітньої давнини не слабшає. А якщо він і піде на спад, то можна майже не сумніватися в тому, що незабаром з’являться нові свідчення очевидців. Щоправда, вже не стільки самих очевидців, скільки їхніх дітей чи онуків.
Абсолютна більшість спостережень НЛО знаходить своє цілком земне пояснення. Найчастіше за НЛО приймають природні явища або експериментальні літальні апарати. Лише близько 5 – 10% від усіх спостережень дійсно не піддаються поясненню.
Заповіт
Хоч би як там було, має сенс розповісти ще про одне важливе свідчення. 15 грудня 2005-го року у віці 84 років помер такий собі Волтер Гаут. У 1947-му році лейтенант Хаут служив на Розуелльській авіабазі і відповідав за зв’язки з громадськістю. Саме він за наказом полковника Вільяма Бланшара склав текст заяви про виявлення уламків непізнаного літаючого об’єкта. Текст заповіту (складеного ще 2002-го року), оприлюднений після смерті Волтера Гаута, свідчив: “Перед тим як я залишив базу, полковник Бланшар особисто відвів мене в будівлю № 84 (ангар Р-3)… Ще на підході я побачив, що її посилено охороняють зовні та зсередини. Усередині мені дозволили подивитися з безпечної відстані на об’єкт, щойно підібраний на північ від міста. Він був приблизно 3,5 – 4,5 метра завдовжки, не дуже широкий, заввишки близько 1,8 метра і мав більш-менш яйцеподібну форму. Освітлення було поганим, але його поверхня здавалася металевою. Я не побачив жодних вікон, ілюмінаторів, крил, хвоста або посадкових пристроїв. Також з деякої відстані я побачив пару трупів під брезентом. З-під нього стирчали тільки голови, і я не зміг розрізнити риси їхніх облич. Голови були більшими, ніж у звичайної людини, а контури тіл під брезентом – розміром з 10-річних дітей. Пізніше Бланшар у своєму кабінеті підняв руку приблизно на 1,2 метра над підлогою, показуючи їхній зріст”.
Але чому свідчення Волтера Гаута так сильно відрізняються від свідчень фермера Брейзела і майора ВПС Джессі Марсела? Відповідь на це запитання дає сам Гаут. За його словами, місць катастрофи виявилося кілька. На одному з них було виявлено скупчення уламків літального апарату (їх знайшов Брейзел). Але сам корабель і його загиблий екіпаж опинилися в іншому місці, неподалік. Корабель знайшли військові, і ніхто з цивільних осіб не мав до нього доступу. Цікаво, що аж до самої своєї смерті Волтер Гаут відповідав на запитання про розуелльський інцидент гранично лаконічно: “Все, що я знаю про це, можна звести до одного слова: нічого”.
Кадри із зображенням прибульця, зроблені в 1947 році в Розуеллі / ©Flickr
І все ж розглядати заповіт Волтера Хаута як серйозну доказову базу вкрай важко. Не слід забувати, що містер Гаут помер у вельми похилому віці, коли його розум і пам’ять, хоча б частково, могли йому змінити. Навіть та обставина, що заповіт було складено кількома роками раніше, принципово нічого не змінює. Є ще один, мабуть, навіть важливіший привід не надто довіряти словам колишнього лейтенанта. Дочка Волтера Гаута, Джулія Шустер, у 2005-му році очолювала Розуеллський музей НЛО. З огляду на нескінченний потік туристів, цей бізнес безумовно приносив їй свої дивіденди.
Одним із найвідоміших проектів спостереження НЛО є так звана “Синя книга”. У рамках цього проекту ВПС США зробили спроби систематизувати численні спостереження очевидців. Реалізація проєкту розпочалася в 1947 році, а до 1970 року всю діяльність у рамках “Синьої книги” було згорнуто. До моменту закриття було зібрано понад 12 тис. свідчень.
Проєкт “Могул”
У лютому 1994-го року за запитом конгресмена Стівена Шиффа Головне контрольне управління Конгресу США почало розслідування Розуелльського інциденту. За час розслідування не було виявлено нічого, що хоч якось доводило б відвідування Землі прибульцями. Не було знайдено ні секретних паперів, ні будь-яких свідчень чогось дивного. Утім, це зовсім не означає, що жодних документів не існувало раніше. Та й сам звіт 1994-го року може виявитися звичайною фальсифікацією.
А ось що справді становить інтерес, так це розсекречені дані про програму відстеження випробувань атомної зброї в СРСР. У 1940-ті роки цей проєкт отримав назву “Могул”. Його найважливішою складовою була конструкція, що складалася з метеозондів і апаратури відстеження звукових хвиль. Саме цю конструкцію, згідно зі звітом, деякі свідки могли прийняти за уламки літаючої тарілки. Примітно, що таємничі символи (як пам’ятаємо, про них говорив фермер Брейзел) могли виявитися слідами від клейкої стрічки, яку використовували військові. Її виготовленням займалася одна з іграшкових фабрик. На клейкій стрічці можна було легко розрізнити всілякі малюнки та візерунки.
Майор Джес Марсель обстежує знахідки з місця розуелльського інциденту / ©Flickr
У звіті йдеться, що програмі “Могул” було присвоєно рівень секретності “А 3”, тобто найвищий на ті часи. Це пояснює, чому влада плуталася у своїх свідченнях і бажала якомога швидше забути про інцидент. Нічого дивного в цьому немає – історія знає чимало прикладів того, як спецслужби, намагаючись “зам’яти” власну недбалість, опинялися в центрі грандіозних скандалів. Адже брехня як бритва – знаряддя двосічне.
З версією, викладеною у звіті 1994-го року, не згоден відомий уфолог Борис Шуринов. У своїй книзі “Загадка Розуелла” він намагається розвінчати офіційне трактування подій. Багато уваги приділено проекту “Могул”. Вказується на те, що всупереч висновку, зробленому у звіті, не існує реальних доказів секретності проєкту. У документах ВПС фігурував рівень секретності не “A 3”, а “A 1”, що аж ніяк не передбачало надсекретності. Ба більше, за словами автора, рівень секретності був настільки невисокий, що апарати після запуску ніхто навіть не відстежував.
Експонат у Розуелльському Міжнародному музеї НЛО / ©Flickr
У звіту 1994-го року є ще один важливий недолік. Незважаючи на інноваційний метод виявлення звукових хвиль, компоненти конструкції “Могула” навряд чи могли здивувати своїм зовнішнім виглядом. Особливо людину, яка раніше мала справу зі схожими апаратами. Але ж, як ми вже говорили, Вільям Брейзел, так само як і Джессі Марсел, неодноразово бачили уламки метеорологічних зондів.
У провідних світових релігіях феномен НЛО має неоднозначне трактування. Причому часто з негативним підтекстом. Представники християнських конфесій нерідко вбачали в цьому феномені прояв демонічних сил. У сучасному ісламі непізнані літаючі об’єкти прийнято вважати джинами.
Розтин прибульця
У 1995-му році масла у вогонь підлив лондонський музичний кіножурналіст Рей Сантіллі. Він оприлюднив документальний фільм “Розтин інопланетянина – факт чи фікція?”. Світ побачив кадри, які нібито закарбували розтин прибульця, загиблого в розуелльській катастрофі. Фільм відразу ж викликав бурю емоцій. Здебільшого – негативні. Навіть людина, яка мала лише середню медичну освіту, могла чітко розрізнити фальсифікацію. За словами експертів, фільм рясніє величезною кількістю всіляких “ляпів”. Дії патологоанатома, який проводив розтин прибульця, більше нагадують роботу погано підготовленого хірурга. За таких обставин така недбалість видається абсолютно немислимою. Саме ж тіло прибульця, на думку фахівців, – не що інше, як муляж.
Кадри з процедури розтину прибульця / ©Flickr
Такої точки зору дотримується відомий біолог Юлія Шепелєва: “Був проведений аналіз запису фільму, присвяченого розтину інопланетянина, який нібито було зроблено в 1947-му році. На цьому записі явно працюють непрофесіонали, люди працюють не тими інструментами, які використовують у патологоанатомічній практиці… Заборонено, наприклад, торкатися до органів руками, а тут безпосередньо беруть руками, що абсолютно неприйнятно! Ймовірно, фільм є підробкою”.
Що в підсумку?
Людині, яка вперше стикається з цією темою, може здатися, що ніякої таємниці просто немає. Адже існує цілком правдоподібне офіційне трактування подій, і воно багато що прояснює. Але при найближчому розгляді істина здається не настільки очевидною. Починаєш розуміти лише одне: щось не сходиться. Чому самі військові спочатку прийняли уламки аеростата за НЛО? Чому ці самі уламки викликали стільки суперечливих емоцій у очевидців? Навіщо влада проводила повторне розслідування в 1994-му році? Адже якщо проєкт “Могул” був лише зв’язкою метеозондів, навряд чи цей інцидент міг би залишити після себе стільки нерозгаданих таємниць.
Але й точка зору багатьох уфологів про падіння корабля прибульців не викликає довіри. Головним чином, через відсутність скільки-небудь вагомих доказів їхньої правоти. Чи можна бути на всі сто відсотків упевненим у словах кількох очевидців? Цікаво й те, що інцидент стався напередодні одного з головних американських свят – Дня незалежності. З іншого боку, навряд чи сам випадок можна вважати простим розіграшем. Аж надто багато галасу він наробив, а справжній інтерес до теми і зовсім проявився через багато десятиліть.
Композиція в Розуелльському Міжнародному музеї НЛО / ©Rick Byerly
Що ж ми маємо в підсумку? Зовсім нічого, що могло б цілком і повністю підтвердити або ж, навпаки, спростувати одну з висунутих версій. Ми можемо лише надати право нашим читачам на підставі наявних фактів визначити для себе ту версію, яку вони вважають найбільш правдоподібною.