У своєму дослідженні вчені з Університету Колорадо в Боулдері відкрили нове розуміння нейрохімічної динаміки соціальних взаємодій, зокрема того, як дофамін, найважливіший нейромедіатор, реагує на різні соціальні взаємини. Їхнє дослідження, зосереджене на степових полівках, видах, відомих своєю моногамною природою, опосередковано розкриває дивовижні аспекти нейрохімії людини.
Дослідження показало, що рівень дофаміну в мозку різко зростає, коли людина перебуває зі своїм супутником життя, підживлюючи бажання підтримувати цей зв’язок. Цей сплеск дофаміну, який часто асоціюється з потягом до цукру, нікотину та кокаїну, підкреслює глибокі біологічні основи соціальних зв’язків. Цікаво, що це підвищення зменшується після тривалої розлуки, що свідчить про неврологічне перезавантаження, яке допомагає впоратися з пошкодженням або втратою стосунків.
Зої Дональдсон, провідний автор дослідження, відзначає відкриття біологічного маркера бажання, який допомагає пояснити різний рівень нашої схильності до різних людей. Це відкриття, опубліковане в журналі Current Biology, додає новий вимір до нашого розуміння хімічної основи стосунків.
Методологія дослідження включала найсучасніші методи нейровізуалізації, що спостерігали в реальному часі за мозковою активністю полівки, коли вона взаємодіяла зі своїми партнерами. Дослідники використовували сценарії, в яких полівки повинні були долати перешкоди, щоб возз’єднатися зі своїми партнерами. Під час цих возз’єднань дослідники спостерігали значні сплески дофаміну в центрах винагороди мозку, що підкреслює роль нейромедіатора у підтримці стосунків.
Однак дослідження також виявило цікавий аспект динаміки стосунків. Коли полівки були розлучені зі своїми партнерами на тривалий період, приблизно як на все життя, характерний колись сплеск дофаміну при возз’єднанні був помітно відсутній. Це свідчить про наявність нейронного механізму, який забезпечує емоційне відновлення і формування нових зв’язків, що може мати значення для розуміння людської реакції на розрив стосунків і втрату.
Хоча дослідження в основному зосереджене на полівках, його наслідки для нейрохімії та соціальної поведінки людини є значними. Дослідження може прокласти шлях до нових методів лікування психічних розладів, що впливають на соціальні відносини, надаючи уявлення про механізми здорових і дисфункціональних соціальних зв’язків у людському мозку.