Каспійське море, найбільша замкнена водойма планети, опинилося на межі екологічної кризи. Від середини 1990-х років цей солоний озерний басейн між Європою та Азією втратив площу, співмірну з територією Сицилії, але причини такого стрімкого обміління довго залишалися незрозумілими. Нове дослідження, опубліковане 5 червня в журналі Earth's Future і описане виданням Live Science, пов’язує падіння рівня води з різким скороченням притоку річкових вод із прибережних країн.
Команда вчених, використовуючи наземні спостереження та супутникові дані, показала, що основна причина зниження рівня Каспію — менший стік річок з Ірану, Туркменістану, Азербайджану, Казахстану та Росії. Особливо виділяється Волга, найдовша річка Європи, яка забезпечує близько 80% прісноводного притоку до Каспійського моря.
Скільки води вже втрачено і чому клімат не пояснює все
За словами Амірa АгаКучака (Amir AghaKouchak), співавтора роботи та професора цивільної й екологічної інженерії Каліфорнійського університету в Ірвайні, за останні 30 років рівень Каспійського моря знизився приблизно на 2 метри. Це означає втрату близько 24 000 квадратних кілометрів водної поверхні — приблизно 5% площі моря.
Попри поширену думку, одне лише потепління не може пояснити такі зміни. Аналіз показав, що кількість опадів над самим морем і в його водозбірному басейні істотно не змінилася, тож падіння рівня не можна списати на «менше дощів». Випаровування справді зросло, але, за оцінками дослідників, воно пояснює лише близько однієї третини спостережуваного зниження рівня.
Решта, за інтерпретацією авторів, пов’язана з людською діяльністю. Точних даних про забори води для зрошення чи роботу свердловин у регіоні майже немає — країни неохоче діляться такою інформацією. Тому вчені використовували непрямі показники, але їхні висновки однозначно вказують: приблизно 70% змін зумовлені діяльністю людини.
Дамби, канали і приховані водозабори
Дослідники вказують на цілу низку факторів. Країни, що межують із Каспієм, активно будують великі гідротехнічні споруди. Росія та інші держави регіону зводять дамби для виробництва гідроенергії, а також інфраструктуру для зрошення сільськогосподарських угідь, щоб створювати робочі місця й підтримувати місцеву економіку. Попит на воду в усьому басейні Каспію постійно зростає, і це закономірно веде до виснаження річок і підземних вод.
Окремо згадується Волго-Донський канал, що з’єднує Волгу, яка впадає в Каспій, із Доном, який несе води до Азовського моря. Цей судноплавний канал, відкритий у 1952 році, є одним із проєктів, що впливають на водний баланс регіону. Втім, автори наголошують: не можна покладати всю відповідальність на одну споруду. Найімовірніше, нинішня криза — результат сукупної дії багатьох, на перший погляд «невеликих» водозаборів уздовж річок, насамперед у басейні Волги, яка має більший вплив, ніж усі інші річки разом узяті.
Щоб уникнути однобічного погляду, до дослідження залучили науковців з Азербайджану, Ірану, Казахстану, а також фахівців із Фінляндії та Німеччини. Є й російський співавтор, але не з офіційної російської установи. Автори підкреслюють, що висновки є результатом колективної роботи великої міжнародної групи.
Найгірший сценарій: шлях Аралу та озера Урмія
АгаКучак порівнює ситуацію з уже відомими екологічними катастрофами в регіоні — висиханням Аральського моря та озера Урмія на північному заході Ірану. Обидві водойми в дуже схожому кліматі нині зберегли лише 5–10% своєї колишньої площі й фактично стали «екологічно мертвими».
Каспійське море значно більше, тож навіть за нинішніх темпів скорочення до подібного стану може минути близько 100 років. Однак досвід Аралу й Урмії показує, що процес деградації може прискорюватися. Навіть якщо висохне лише 20% Каспію, наслідки для екосистем, економіки та населення будуть дуже серйозними. На думку вченого, це був би справжній «катастрофічний» сценарій.
Пил із солоного дна, хвороби та проблеми з продовольством
Коли рівень води падає, оголюється дно озера, насичене солями та різними мінералами. Під час сильних вітрів ці частинки піднімаються в повітря й можуть переноситися на великі відстані. Досвід інших висихаючих озер показує, що це пов’язано з підвищенням ризику респіраторних і очних захворювань.
Соляний пил, осідаючи на сільськогосподарських угіддях, поступово знижує врожайність. Якщо такі умови зберігаються тривалий час, це може створити загрозу продовольчій безпеці в регіоні. При цьому склад відкладень на дні Каспію досі вивчений не повністю, тож точні масштаби майбутніх ризиків залишаються невідомими.
Ще один важливий аспект — судноплавство. Найбільше обміління зараз спостерігається в північній, мілководній частині Каспію. Зниження рівня на 2 метри вже створює проблеми для портів: судна не можуть заходити в колишні гавані, потрібні нові причали й перенесення маршрутів південніше. Подібні наслідки вже фіксували навколо Аральського моря та озера Урмія, де колишні порти опинилися за кілометри від води.
Водний попит, бавовна і війна
На думку АгаКучака, ключ до порятунку Каспійського моря — жорстке управління попитом на воду. Це менш помітний для виборців напрямок, ніж будівництво великих гідроспоруд, але саме він дає реальні важелі впливу. Технологічні можливості для економії води вже існують, однак політичної волі бракує, особливо на тлі великої війни в регіоні, яка відсуває екологічні питання на другий план.
Додатковий чинник, про який дослідники дізналися з обговорень із колегами з регіону, — це вирощування бавовни. Багато країн навколо Каспію культивують цю надзвичайно водомістку культуру. Бавовна має широке застосування, зокрема й у військовій сфері: вона використовується для виробництва боєприпасів.
Через високий попит на боєприпаси Росія потребує великих обсягів бавовни. За словами вченого, вона не лише вирощує її сама, а й скуповує запаси в сусідніх Узбекистані та Казахстані. Це створює для цих країн додатковий економічний стимул розширювати посіви бавовни, що веде до ще більшого зрошення, посиленого забору ґрунтових і поверхневих вод та, ймовірно, до подальшого падіння рівня Каспійського моря.
Інтерв’ю з Аміром АгаКучаком було скорочене та злегка відредаговане для ясності, але його головний висновок залишається незмінним: без суттєвого скорочення водозаборів і переосмислення водної політики регіон ризикує повторити долю вже «мертвих» озер Центральної Азії.