Глобальне геологічне зберігання вуглекислого газу (CO₂) досягло рекордних 48,1 млн коротких американських тонн, тобто близько 43,6 млн метричних тонн, у 2024 році. Про це свідчить новий звіт дослідників з Імперського коледжу Лондона, на який посилається Interesting Engineering.
Йдеться про щорічний звіт 2026 року Лондонського реєстру підземного зберігання CO₂, який охоплює 70 проєктів у 17 країнах на шести континентах. Це одна з найповніших на сьогодні баз даних щодо геологічного зберігання CO₂. За оцінками авторів, з 1996 року під землею накопичено вже 464,8 млн коротких тонн вуглекислого газу.
Керівник реєстру Семюел Кревор (Samuel Krevor) зазначив, що за період з 2016 по 2024 рік щорічні обсяги задекларованого зберігання більш ніж подвоїлися. На його думку, стабільна робота об’єктів і поява нових країн та проєктів у реєстрі свідчать, що геологічне зберігання вже продемонстроване як технологія пом’якшення кліматичних змін у великому масштабі.
Як працює геологічне зберігання CO₂
Геологічне зберігання передбачає вилучення CO₂ з промислових процесів, виробництва електроенергії або безпосередньо з атмосфери з подальшим закачуванням у глибокі пористі породи. У таких формаціях газ може залишатися ізольованим тисячі років.
За даними Лондонського реєстру, щорічний обсяг зберігання зріс з 23,1 млн коротких тонн у 2016 році до 48,1 млн у 2024-му. Наразі основним джерелом CO₂ для цих проєктів є промислове уловлювання, але, за прогнозами дослідників, до середини століття провідну роль мають відігравати технології видалення вуглекислого газу безпосередньо з атмосфери.
Лідери: США за кількістю проєктів, Бразилія за масштабом
У 2024 році США мали найбільшу кількість діючих проєктів — 23 об’єкти, які разом закачали під землю 22,3 млн коротких тонн CO₂. Водночас найбільшим окремим проєктом у світі став бразильський нафтогазовий об’єкт Petrobras у передсоляних покладах басейну Сантус. Лише він задекларував 15,7 млн коротких тонн, тобто приблизно третину глобального обсягу за рік.
Китай повідомив про зберігання 1,9 млн коротких тонн у 2024 році, зокрема завдяки родовищам Шенлі та новому проєкту на родовищі Дацін Аонань. Австралія також внесла до реєстру 1,9 млн коротких тонн. Вперше до переліку були включені Нова Зеландія та Італія, що свідчить про розширення географії технології.
Окремо у матеріалі згадується відео, присвячене темі уловлювання та зберігання вуглекислого газу, яке можна переглянути на платформі YouTube.
Дані за 2025 рік і потреба у масштабуванні
Попередні цифри за 2025 рік показують 39,9 млн коротких тонн задекларованого зберігання від 29 проєктів у 12 країнах. Водночас дослідники наголошують, що ці дані є неповними. Той самий бразильський проєкт Petrobras у басейні Сантус повідомив про 21,6 млн коротких тонн CO₂ за 2025 рік проти 15,7 млн роком раніше, що вказує на швидке нарощування потужностей.
Автори звіту підкреслюють, що розширення підземного зберігання CO₂ є критично важливим для досягнення міжнародних кліматичних цілей. Щоб утримати глобальне потепління в межах 1,5 °C, як передбачено Паризькою угодою, до 2050 року геологічне зберігання має зрости щонайменше до 1,1 млрд коротких тонн CO₂ на рік. Це в десятки разів більше за нинішні обсяги.
Перегляд статистики та невизначеності
У звіті також оновлено раніше опубліковані оцінки. Сукупний обсяг зберігання до кінця 2023 року зменшили з 387,4 млн до 377,0 млн коротких тонн, тобто на 2,7 %. Річний показник за 2023 рік також переглянули вниз — з 49,8 млн до 46,0 млн коротких тонн.
Виконавча директорка реєстру Сяовей Гао (Xiaowei Gao) пояснила, що такі коригування відображають появу нових даних, а в самому звіті чітко вказано, де саме облік залишається невизначеним. На її думку, прозорість у методиці підрахунків є ключовою умовою, щоб геологічне зберігання CO₂ отримало довіру політиків та інвесторів.
Таким чином, попри рекордні показники за 2024 рік, нинішні масштаби підземного зберігання вуглекислого газу поки що далекі від рівня, необхідного для досягнення кліматичних цілей середини століття. Однак зростання кількості країн та проєктів у реєстрі свідчить, що технологія поступово переходить із розряду пілотних рішень до глобальної інфраструктури пом’якшення змін клімату.