Земля

Предки ссавців почали впадати в сплячку більш 250 млн років тому

Знайдені в ПАР останки лістрозаврів – близьких родичів предків ссавців, – вказують на те, що ці стародавні тварини почали впадати в сплячку 250 млн років тому. До таких висновків прийшли палеонтологи, статтю яких опублікував науковий журнал Communications Biology.

“Тваринам, які живуть біля полюсів, завжди стикалися з екстремальними умовами проживання. Наші знахідки показують, що тварини навчилися впадати в сплячку раніше, аніж вважають багато вчених сьогодні”, – розповіла Меган Уїтні, палеонтолог з Гарвардського університету ( США) і один з авторів роботи.

Звіроящери-синапсиди, в яких поєднувалися ознаки рептилій і ссавців, домінували на Землі в кам’яновугільному і пермському періодах. На відміну від древніх плазунів у них була “просунута” анатомія і добре розвинений зубний апарат, завдяки яким вони могли швидко бігати і харчуватися найрізноманітнішою їжею.

Найбільш “просунуті” і великі звіроящери, горгонопси і тероцефали, більше нагадували шаблезубих тигрів часів льодовикового періоду, ніж сучасних їм чотириногих істот. Зокрема, у них були надзвичайно потужні ікла, вони могли швидко бігати і активно переслідувати здобич.

Вчені вже досить довго вважають, що ссавці – це прямі нащадки синапсид, проте поки не зрозуміло, який вид звіроящерів можна вважати повноцінною “втраченою ланкою” еволюції. Тому палеонтологи вже досить давно намагаються зрозуміти, чи були у цих древніх істот характерні особливості ссавців, в тому числі теплокровність і вміння піклуватися про своє потомство.

Сплячка в мезозойській ері

Уїтні і її колега Крістіан Сидор, професор Університету штату Вашингтон (США), виявили, що у звіроящерів була ще одна характерна риса ссавців – вміння впадати в сплячку в холодну або темну пору року. Дослідники прийшли до такого висновку, вивчаючи останки десяти лістрозаврів, яких нещодавно знайшли на території ПАР і Антарктиди у відкладеннях початку тріасового періоду.

Лістрозаври – це один з найуспішніших видів звіроящерів, вони пережили пермське вимирання і домінували на Землі в перші кілька мільйонів років мезозойської ери. У цих істот були два великих бивні і своєрідний роговий дзьоб, які вони використовували для видобутку і поїдання рослинності.

Ікла, судячи з їх багатошарової структури, зростали протягом усього життя лістрозаврів. Сидор і Уїтні зацікавилися тим, як полярна ніч і суворий клімат Заполяр’я могли впливати на зростання бивнів і життя їхніх власників. Для цього вчені порівняли те, як виглядали різні шари всередині іклів лістрозаврів, які жили за полярним колом на території сучасної Антарктики, а також в помірних широтах.

Виявилося, що в бивнях антарктичних звіроящерів періодично з’являлися дуже вузькі кільця, які свідчили про уповільненому зростанні іклів. При цьому в зубах їх південноафриканських родичів вузьких кілець або не було, або вони зустрічалися дуже рідко.

Подібні шари можна зустріти в зубах сучасних ссавців, які живуть в помірних або приполярних широтах і періодично впадають в сплячку. Дослідники вважають, що лістрозаври теж впадали в сплячку, яка допомагала їм виживати в умовах полярної ночі.

“Багато холоднокровних тварин повністю” відключають “свій обмін речовин під час несприятливих сезонів, тоді як ссавцям доводиться періодично” включати “його під час сплячки. Ми виявили сліди чогось подібного в іклах лістрозаврів, що зближує їх з сучасними теплокровними істотами”, – підсумувала Уїтні.

Натхнення: earth-chronicles.ru


Підписуйтеся на нас в Гугл Новини, а також читайте в Телеграм і Фейсбук


Back to top button