Знайдені в ПАР останки лістрозаврів – близьких родичів предків ссавців, – вказують на те, що ці стародавні тварини почали впадати в сплячку 250 млн років тому. До таких висновків прийшли палеонтологи, статтю яких опублікував науковий журнал Communications Biology.
Звіроящери-синапсиди, в яких поєднувалися ознаки рептилій і ссавців, домінували на Землі в кам’яновугільному і пермському періодах. На відміну від древніх плазунів у них була “просунута” анатомія і добре розвинений зубний апарат, завдяки яким вони могли швидко бігати і харчуватися найрізноманітнішою їжею.
Найбільш “просунуті” і великі звіроящери, горгонопси і тероцефали, більше нагадували шаблезубих тигрів часів льодовикового періоду, ніж сучасних їм чотириногих істот. Зокрема, у них були надзвичайно потужні ікла, вони могли швидко бігати і активно переслідувати здобич.
Вчені вже досить довго вважають, що ссавці – це прямі нащадки синапсид, проте поки не зрозуміло, який вид звіроящерів можна вважати повноцінною “втраченою ланкою” еволюції. Тому палеонтологи вже досить давно намагаються зрозуміти, чи були у цих древніх істот характерні особливості ссавців, в тому числі теплокровність і вміння піклуватися про своє потомство.
Сплячка в мезозойській ері
Уїтні і її колега Крістіан Сидор, професор Університету штату Вашингтон (США), виявили, що у звіроящерів була ще одна характерна риса ссавців – вміння впадати в сплячку в холодну або темну пору року. Дослідники прийшли до такого висновку, вивчаючи останки десяти лістрозаврів, яких нещодавно знайшли на території ПАР і Антарктиди у відкладеннях початку тріасового періоду.
Лістрозаври – це один з найуспішніших видів звіроящерів, вони пережили пермське вимирання і домінували на Землі в перші кілька мільйонів років мезозойської ери. У цих істот були два великих бивні і своєрідний роговий дзьоб, які вони використовували для видобутку і поїдання рослинності.
Ікла, судячи з їх багатошарової структури, зростали протягом усього життя лістрозаврів. Сидор і Уїтні зацікавилися тим, як полярна ніч і суворий клімат Заполяр’я могли впливати на зростання бивнів і життя їхніх власників. Для цього вчені порівняли те, як виглядали різні шари всередині іклів лістрозаврів, які жили за полярним колом на території сучасної Антарктики, а також в помірних широтах.
Виявилося, що в бивнях антарктичних звіроящерів періодично з’являлися дуже вузькі кільця, які свідчили про уповільненому зростанні іклів. При цьому в зубах їх південноафриканських родичів вузьких кілець або не було, або вони зустрічалися дуже рідко.
Подібні шари можна зустріти в зубах сучасних ссавців, які живуть в помірних або приполярних широтах і періодично впадають в сплячку. Дослідники вважають, що лістрозаври теж впадали в сплячку, яка допомагала їм виживати в умовах полярної ночі.
Натхнення: earth-chronicles.ru