Американські вчені оцінили зв’язок між професією пожежника, рівнем перфтороалкільних сполук (ПФАС) у сироватці крові та метилюванням ДНК. Дослідники з’ясували, що досвід гасіння пожеж пов’язаний із метилюванням ДНК у локусі, відповідальному за підвищений ризик розвитку раку передміхурової залози. Однак поки що немає значущих доказів того, що ці знахідки пов’язані саме з впливом ПФАС і взагалі значуще впливають на клінічний розвиток хвороби. Робота опублікована в журналі Environmental and Molecular Mutagenesis.
Пожежники піддані підвищеному ризику розвитку онкологічних захворювань через професійний вплив токсикантів. Міжнародне агентство з вивчення раку (МАВР) відносить роботу пожежників до факторів ризику першої категорії канцерогенності. Одним із видів пухлин, від яких найчастіше страждають пожежники, вважається рак передміхурової залози: метааналіз показав, що коефіцієнт ризику у пожежників становить 1,21 порівняно із загальною популяцією. Одним із механізмів, який може збільшити ризик розвитку раку для пожежників, виступають епігенетичні зміни, основною з яких вважається метилювання ДНК, за якого метильна група додається ферментом ДНК-метилтрансферазою до цитозинового нуклеотиду.
Епігенетичні зміни вважаються одними з ключових механізмів, за допомогою яких канцерогени проявляють свою дію. Відомо, що гасіння пожеж пов’язане зі змінами в метилюванні ДНК і експресії мікроРНК. Однак немає інформації про те, наскільки метилювання ДНК після гасіння пожеж впливає на локуси, пов’язані з конкретним типом раку, а також про те, наскільки ступінь метилювання залежить від концентрації в сироватці крові ПФАС, що виділяються в процесі горіння.
Група вчених під керівництвом Жаклін Гудріч (Jaclyn Goodrich) з Мічиганського університету досліджувала зв’язок гасіння пожеж загалом та впливу ПФАС зокрема з метилюванням ДНК у ділянках геному, що пов’язані з ризиком або тяжкістю раку передміхурової залози. До аналізу увійшло 444 пожежників, деякі з яких працювали пожежниками давно, а зараз працюють тренерами. Середній вік чинного пожежника склав 41 рік, з яких 15 років йшло на роботу пожежником.
Науковці дослідили метилювання ДНК у 2600 CpG-острівців у хромосомі 8q24 та GSTP1, де розташовуються гени, пов’язані з розвитком і прогресуванням раку простати, та виявили 15 сайтів, які були значною мірою пов’язані з поточним статусом пожежника у скоригованих моделях, включаючи вісім сайтів, які були у скоригованих моделях;виявили 15 сайтів, які були значною мірою пов’язані з поточним статусом пожежника в скоригованих моделях, включно з вісьмома сайтами в ділянках, що кодують гени. У статистичних моделях досвіду роботи пожежників роки гасіння пожеж були значною мірою пов’язані тільки з одним CpG-острівцем в ділянці Alu-повторів (p = 0,025).
З дев’яти проаналізованих ПФАС тільки вплив розгалужених ізомерів ПФАС був пов’язаний з диференціальним метилюванням у будь-якому з протестованих CpG-сайтів. Серед 182 учасників, у яких були дані про метилювання Alu-повторів, жодне ПФАС не було вірогідно пов’язане з метилюванням Alu-повторів. На це ніяк не вплинув той факт, що у діючих пожежників було виявлено підвищену концентрацію ізомерів перфторметилгептансульфонату в сироватці крові.
Вчені поки не знають, чи будуть відтворюватися ці результати в інших популяціях пожежників. Якщо результати вдасться повторити іншій групі, то у команди Гудріч з’являться всі підстави для висунення біологічних гіпотез, що пояснюють складні взаємодії між професійним впливом пожеж і ПФАС та розвитком раку простати.