Автор: Саймон Шустер (Simon Shuster)
Ще кілька місяців тому авіабаза українських збройних сил в Краматорську, розташованому недалеко від кордону з Росією, являла собою досить жалюгідне видовище. Дорога, що веде до неї, була перегороджена барикадами, складеними зі сміття, а проросійські сепаратисти любили збиратися навколо неї на невеликі переможні пікніки, щоб посидіти з пивом і насінням. На початку квітня вони блокували головні ворота до льотного поля, і багато солдатів української армії з 25 повітряно-десантної бригади, замість того щоб відтіснити сепаратистів, просто дезертирували. Один з тих солдатів, які залишилися на базі увечері 19 квітня, сидів, похмуро схилившись над своїм пайком, коли до нього підійшли два репортера і запитали його про морально-бойовий дух його підрозділу. «На рівні від одного до 10», – відповів солдат і підняв три пальці на лівій руці.
З тих пір багато чого змінилося. На початку червня військова база в Краматорську стала епіцентром військової операції проти сепаратистів на сході України. Тепер вранці кожні кілька хвилин колони танків і бронемашин в’їжджають і виїжджають з воріт бази, прямуючи до лінії фронту. Над головами українських снайперів літають вертольоти, а солдати, що охороняють основні ворота могли б відмінно вписатися в ремейк фільму «Рембо». Очевидно, їх бойовий дух зараз знаходиться на досить високому рівні. «Ви ще побачите нас в Москві, коли ми будемо марширувати по Червоній площі», – хизувався капітан відродженої 25 повітряно-десантної бригади в середу вранці, стоячи під одним з мостів, який напередодні українська армія відбила у сил ополчення.
Зрозуміло, це були лише нічим не підкріплені хвастощі – міць російської армії істотно перевищує потужність українських збройних сил – однак той настрій, який стоїть за цією загрозою, є поганою ознакою для безпеки Росії. У військовому сенсі логіка Росії, керуючись якою вона почала конфлікт в березні, полягала в тому, щоб першими завдати удару по потенційному ворогові. Її головнокомандувач хотів запобігти тому, що він вважав загрозою для російської військово-морської бази в Севастополі, на Кримському півострові. «Якщо ми нічого не зробимо, – сказав президент Володимир Путін 17 квітня, через кілька тижнів після анексії Криму, – то вони втягнуть в НАТО Україну, скажуть “Вас це не стосується”, і натовські кораблі опиняться в місті російської військової слави, в Севастополі».
В цей момент це здавалося досить надуманим припущенням. Військовий блок НАТО, ворог Росії в часи холодної війни, відхилив запит України на вступ до нього в 2008 році, а два роки потому український парламент проголосував за те, щоб відмовитися від планів щодо вступу до цього альянсу. Однак генерали Путіна вважали, що загроза появи НАТО на Кримському півострові досить серйозна для того, щоб виправдати його превентивний крок, і саме тому вони його зробили. Тим не менш, з тих пір загроза безпеки Росії продовжує зростати кожного дня, оскільки збройні сили України стають все сильнішими. В обмін на зупинку гіпотетичного потенційного ворога в Криму, Росія створила собі реального ворога вздовж всього кордону з Україною.
Протягом останніх кількох місяців Україна робила активні кроки для того, щоб відновити свої збройні сили після двох десятиліть невмілого керівництва, корупції та помилкового відчуття безпеки, яке серед іншого занурило військово-промисловий комплекс країни в свого роду тривалу сплячку. Тепер на службу в армії закликають військовослужбовців запасу. Міністерство оборони розпорядилося відновити роботу заводів з виробництва зброї, у тому числі випустити тисячу нових бронетранспортерів. Нещодавно створена Національна гвардія поповнилася десятками тисяч добровольців, готових битися на сході України, і ще кілька тисяч чоловік вступили в воєнізовані батальйони.
Можливо, найбільш показовим моментом стало те, що в травні слідом за поверненням військової мобілізації на Україні не було масових протестів з боку громадськості – також як і після того, як 31 липня парламент країни проголосував за підвищення прибуткового податку на 1,5% на підтримку національної оборони. Українці визнають необхідність мати потужну армію, і вперше за всю пострадянську історію вони готові піти на жертви заради її створення.
За це вони повинні дякувати Росії, а Росії варто в усьому звинувачувати лише себе. Навесні російська армія не зустріла б практично ніякого опору з боку України, якщо б Путін віддав наказ перетнути кордон і захопити всі східні та південні області країни. (У квітні один з командувачів силами НАТО висловив припущення, що Росія могла б виконати цей наказ менш ніж за тиждень.) Однак тепер вона зіткнеться з набагато більш стійким противником. В ході опитування громадської думки, проведеного по всій країні в травні, 14% респондентів сказали, що вони підуть в армію добровольцями в разі вторгнення Росії, а 10% заявили, що вони будуть брати участь у «підпільній чи партизанської діяльності» проти Росії, що, по суті, означає партизанську війну.
Тому, якщо Росія сподівалася на стрімке захоплення східних областей України, то вона вже втратила свій шанс. Тепер вторгнення Росії виллється у тривалий конфлікт, який може позбавити його популярності Путіна, якщо російські солдати почнуть повертатися з цієї війни додому в цинкових домовинах. Саме тому Кремль, найімовірніше, продовжує підтримувати своїх прихильників на сході України. Проте якщо українська армія буде і далі рухатися з тією ж швидкістю, вона зможе знищити сепаратистів протягом декількох місяців, а можливо і тижнів. «Тоді нам потрібно буде зміцнити наш кордон, – каже Сергій Савицький, майор інженерного корпусу української армії. – Нам потрібно буде його повністю ізолювати і підтримувати в такому стані».
Недавно, сидячи на березі річки Біленька, Савицький спостерігав за тим, як його солдати будували міцний понтонний міст замість того мосту, який підірвали ополченці під час відступу на початку червня. Це здавалося серйозним досягненням для армії, у якої всього кілька місяців тому не вистачало комплектів форми, щоб одягнути своїх солдатів в Криму, і було досить важко зрозуміти, як їм вдалося побудувати її так швидко. «У нас завжди були умільці – свого роду вихідний матеріал, – сказав Савицький. – Ми просто потребували чогось, що могло б змусити його діяти». Росія дала Україні такий поштовх до дії, що загроза просування НАТО на схід сьогодні здається ефемерним, в порівнянні з становленням сильної, грізної української армії, яка може становити для Росії реальну, постійну загрозу.
Джерело: russia’s Fear of Potential Threats Has Spawned a Real One in Ukraine