Завдяки супутниковим спостереженням, у нас є дані за три десятиліття про те, як змінювалася швидкість океанічних течій.
Океанічні вири мають діаметр від 10 до 100 кілометрів. Їх можна знайти всюди, однак в деяких регіонах їх особливо багато. До них відносяться Гольфстрім в Північній Атлантиці, течія Куросіо в північній частині Тихого океану, Південний океан, що оточує Антарктиду, і, ближче до Австралії, Східно-Австралійська течія, відома багатьом завдяки мультфільму «У пошуках Немо».
Океанічні вири є невід’ємною частиною океанічної циркуляції. Вони переміщують теплі і холодні води, змішуючи їх, вуглець, сіль і поживні речовини, а також впливають на стан океану в усіх сенсах.
Ретельно проаналізувавши супутникові дані з 1993 по 2020 роки, вчені виявили зміни в розподілі і силі океанічних вирів, які раніше не помічалися.
Швидкість вирів збільшується приблизно на 5% за десятиліття. Найбільші зміни спостерігаються в Південному океані і це впливає на швидкість, з якою океан поглинає тепло і вуглець.
Але вири часто не враховуються в кліматичних прогнозах глобального потепління: вони відносно малі і залишаються практично «невидимими» в існуючих моделях. Але їх вплив недооцінюється, тим більше що інтенсивність вирів зростає.
Натхнення: www.popmech.ru