Літосфера нашої планети зберегла древній шар з підвищеним вмістом гелію-3. Нова гіпотеза пояснила його появу метеоритним бомбардуванням, що підняло тонни пилу з поверхні Місяця.
В кінці минулого століття геологи виявили, що в глибині земної кори залягає тонкий шар з підвищеним вмістом гелію-3. Він датується періодом близько 33 мільйонів років і став великою несподіванкою для вчених: цей ізотоп куди частіше зустрічається в космосі, ніж на нашій планеті. Новий аналіз древніх відкладень показав, що джерелом надлишкових кількостей гелію-3 може виявитися Місяць. Доповідь про це прозвучала на Гольдшмідтовській конференції з геохімії, що пройшла нещодавно у французькому місті Ліон.
Досі появу гелію – 3 зазвичай пов’язували з метеоритним бомбардуванням. Приблизно цим часом датують дві великі імпактні події, які залишили кратер Попігай і Чесапік. Можливо, їх було більше, і удари розсіяли космічний пил з підвищеним вмістом гелію по великій площі. З іншого боку, датування обох кратерів залишаються неточними, а інших досі не знайдено.
Тому Йорг Фрітц (Joerg Fritz) і його колеги з Музею природної історії в Берліні висунули нову, «місячну» гіпотезу появи гелію-3 в древніх відкладеннях. Справді, цей ізотоп постійно утворюється на супутнику під дією сонячного вітру і накопичується в поверхневих шарах місцевого реголіту. Можливо, понад 30 мільйонів років тому серія метеоритних ударів підняла з поверхні Місяця велику кількість пилу, яка врешті-решт осіла на Землю.
Якщо це так, то в цьому пилу повинен спостерігатися дефіцит іридію — елемента, який, на відміну від астероїдів, в складі Місяця практично відсутній. Щоб перевірити свою гіпотезу, Фрітц і його співавтори отримали зразки, видобуті з глибини близько двох кілометрів нижче дна Південного океану — там вони залишалися захищеними від будь-яких додаткових забруднень протягом усіх мільйонів років. Як і припускали вчені, в шарі з надлишком гелію-3 дійсно було вкрай мало іридію, що підтвердило «місячну» версію його походження.