Астероїд Камоалєва діаметром приблизно 50 метрів – постійний квазісупутник Землі. За складом він не схожий на інші подібні об’єкти, зате схожий на Місяць. Астрономи змогли пояснити походження астероїда і навіть знайти місячний кратер, що став його “прабатьком”.
Кратер Джордано Бруно на Місяці. Мабуть, саме в цьому зіткненні утворився астероїд Камоалева / © NASA
З 34 тисяч відомих навколоземних астероїдів лише кілька десятків літають по орбіті, близькій до земної. Траєкторії решти лише перетинають околиці орбіти Землі. Більшість тих, хто “літає” по орбіті поруч із нашою планетою, – об’єкти з Поясу астероїдів, розташованого між орбітами Марса і Юпітера. Здебільшого це вуглецеві (клас C) і кремнієві (клас S) астероїди. Астероїд Камоалєва на них зовсім не схожий.
Цей астероїд відкрили у 2016 році. Він літає по орбіті навколо Сонця, але в тому ж “ритмі”, що й Земля (у резонансі 1:1). Причому поруч із планетою. Тому хоч Камоалєва і не обертається навколо Землі, через траєкторію виглядає супутником – квазісупутником.
Особливий інтерес до нього спалахнув 2021 року. Дані, зібрані обсерваторією LBT, засвідчили, що за складом Камоалєва радше схожий на Місяць, ніж на типовий астероїд. Щоб перевірити версію про місячне походження, міжнародна група астрономів вдалася до комп’ютерного моделювання. Результати опубліковані в журналі Nature Astronomy.
Метою було знайти параметри зіткнення астероїда з місячною поверхнею, під час якого міг би утворитися уламок розміром з Камоалева. До того ж цей уламок мав вирватися з тяжіння Місяця. Виявилося, що для утворення настільки швидкісного уламка діаметром 36-60 метрів необхідний астероїд діаметром 0,78-1,44 кілометра. Від ударної події мав залишитися кратер діаметром 10-20 кілометрів.
Примітно, що при цьому середня швидкість обертання уламків, що вилетіли, вийшла близькою до аномально високої швидкості обертання Камоалева. Втім, таке обертання можна пояснити і по-іншому. Наприклад, ЯОРП-ефектом і зіткненнями з іншими астероїдами.
На Місяці десятки тисяч кратерів діаметром понад 10 кілометрів, але більшості з них мільярди років. Квазісупутники не живучі. Їхній термін існування – приблизно 10 мільйонів років, в унікальних випадках – близько 100 мільйонів років. Вони або відлітають, або стикаються один з одним і руйнуються, або падають на Землю, Місяць чи Сонце. Отже, Камоалева досить “молода”. А ось “молодих” кратерів, що підходять за діаметром, на Місяці всього кілька десятків.
Зліва: порівняння відбитого спектра астероїда Камоалєва з астероїдами різних типів (суцільні лінії), зразками з Місяця, зібраними під час місій “Аполлон-14” і “Місяць-24”, і метеорита Yamato-791197,72, уламка Місяця (пунктирні лінії). Праворуч: розташування місячного кратера Джордано Бруно, ймовірного “батька” Камоалєва / © Yifei Jiao et al, Nature Astronomy (2024)
Наймолодший з відповідних місячних кратерів – кратер Джордано Бруно діаметром 22 кілометри і віком 1-10 мільйонів років. За складом Камоалева схожий на матерію з кратера. Ба більше, матерія астероїда нагадує зразки, зібрані радянською місією “Луна-24”, серед яких, як припускають, була матерія з цього кратера.
Учені прогнали модель, використовуючи параметри Джордано Бруно. Він утворився від падіння тіла діаметром 1,66 кілометра. При цьому мало утворитися 100-400 фрагментів діаметром понад 36 метрів. З них, як показала модель, протягом наступних 10 мільйонів років “виживає” лише від 40% до 18% (що далі, то менше тих, хто “вижив”). Виходить, поруч із Землею може літати 50-120 із 300 первинних фрагментів кратера Джордано Бруно.
Камоалева все-таки дуже “щасливий”, адже з усіх уламків лише частки відсотка виходять на орбіту, подібну до орбіти цього астроїда. У кращому разі, якщо зіткнення сталося всього мільйон років тому, у Камоалєва може бути два “брати”.
Немає нічого дивного в тому, що всі ці уламки досі не виявили. За оцінками дослідників, на сьогодні вдалося “зловити” лише 1% навколоземних астероїдів такого розміру.
Усе це робить прийдешню китайську місію “Тяньвень-2”, запуск якої запланували на 2025 рік, ще привабливішою. Апарат вирушить якраз до Камоалева, збере його зразки і повернеться з ними на Землю. З огляду на те, що астероїд витримує швидке обертання, ймовірно, це монолітний об’єкт, а не “купка” гравію, як астероїди Бенну та Ітокава. Людство ще ніколи не досліджувало такі монолітні астероїди.
Натхнення: naked-science.ru