Дослідники з Університету Монаша та Гарварду продемонстрували, що вплив на ключові епігенетичні білки може стабільно вимикати гени, необхідні для виживання лейкемічних клітин, відкриваючи перспективу коротших і менш токсичних схем терапії.
Робота, опублікована в журналі Nature Cell Biology, зосереджена на «епігенетичній терапії» — підході, що змінює регуляцію генів без модифікації їхньої ДНК-послідовності. Епігенетика — це система клітинних інструкцій, яка визначає, коли ген активний, а коли «заглушений». У деяких формах гострого лейкозу ці регуляторні механізми порушуються, підтримуючи онкогенні програми в постійно активному стані. Саме ця «зламана пам’ять» і стала мішенню дослідження.
Команда встановила, що таргетування білків Menin та DOT1L — компонентів хроматинового регуляторного комплексу — може призвести до тривалого пригнічення онкогенів. DOT1L є гістон-метилтрансферазою, тобто ферментом, який модифікує гістонові білки й підтримує активний стан генів. «Препарати, які ми використовуємо для впливу на менін, стирають пам’ять, що забезпечується DOT1L», — пояснив Деніел Невілл. Таким чином, клітини втрачають здатність підтримувати ракову програму навіть після припинення лікування.
«Ми потенційно виявили новий спосіб використання слабких сторін раку», — зазначив Омер Гілан. Дослідники припускають, що коротші курси терапії можуть зменшити побічні ефекти та дозволити комбіноване застосування препаратів. Концепція «стирання епігенетичної пам’яті» пропонує зміну парадигми — від безперервного пригнічення до стійкого перепрограмування пухлинних клітин.
Подальший етап передбачає клінічні випробування за участю Університету Монаша та лікарні Альфред. «Краще розуміння того, як працюють ці нові методи лікування, може дозволити нам використовувати їх ефективніше та з більшим ступенем безпеки», — наголосив Шон Флемінг. Якщо результати підтвердяться, це стане вагомим кроком у розвитку цілеспрямованої епігенетичної онкотерапії.