На околицях Сонячної системи виявили новий крижаний світ, який може поповнити сім’ю карликових планет. Про це повідомляє New Atlas із посиланням на перші спостереження обсерваторії Віри Рубін у Чилі, оснащеної найбільшою у світі цифровою камерою.
Об’єкт отримав попереднє позначення 2026 ED138 і, за оцінками, має діаметр від 600 до 1 500 км. Це приблизно розмір американського штату Техас, тобто значно більше за типовий астероїд і достатньо, щоб розглядати його як кандидата в карликові планети.
Новий світ за Плутоном
Нині 2026 ED138 перебуває на відстані близько 46 астрономічних одиниць від Сонця, тобто приблизно в 46 разів далі, ніж Земля. Для порівняння, середня відстань Плутона — близько 40 астрономічних одиниць. Об’єкт складається з льоду та каменю й рухається на околиці Сонячної системи серед безлічі далеких тіл.
Попри такі розміри, його довго не помічали. Одна з причин — орбіта 2026 ED138 проходить поблизу площини Чумацького Шляху, де небо надзвичайно «засмічене» мільйонами зірок. На цьому тлі слабке й майже нерухоме світло далекого об’єкта легко загубити.
Щоб виділити крихітну рухому цятку серед величезної кількості джерел світла, знадобилося спеціальне програмне забезпечення, здатне поєднувати розрізнені спостереження з гігантського масиву даних, який збирає обсерваторія Віри Рубін.
Як знайшли 2026 ED138
На початку жовтня астрофізик Меттью Голман (Matthew Holman) з Гарвард-Смітсонівського центру астрофізики аналізував архівні дані обсерваторії Віри Рубін за допомогою коду, розробленого разом із колегою Кевіном Нейпіером (Kevin Napier). У цих даних і з’явився сигнал, який вказував на незвично яскравий і далекий об’єкт.
Яскравість на такій відстані одразу натякала на великі розміри тіла. Пізніше астроном Маріо Юріч (Mario Jurić) з Університету Вашингтона знайшов ще близько 20 спостережень 2026 ED138 у записах обсерваторії. Додатковий пошук у старіших оглядах неба дозволив простежити об’єкт аж до 2016 року.
Таким чином, астрономи отримали приблизно десятирічну «дугу» спостережень, достатню, щоб відновити найімовірнішу орбіту. Офіційно про відкриття оголосили лише тепер, після додаткових спостережень у період підготовки обсерваторії Віри Рубін до основного огляду неба.
Невизначений розмір і шанси стати карликовою планетою
Попри вражаючі оцінки, точний розмір 2026 ED138 поки що залишається невідомим. Проблема в тому, що однакова кількість відбитого сонячного світла може походити як від меншого, але дуже світлого об’єкта, так і від більшого, але темнішого. Поки вчені не зможуть надійно визначити відбивну здатність (альбедо) поверхні, діаметр залишатиметься лише приблизною оцінкою.
Щоб зменшити цю невизначеність, астрономам потрібні спостереження на довших хвилях, де можна виміряти власне теплове випромінювання об’єкта, а не тільки відбите сонячне світло. Це дозволить краще оцінити його розміри й фізичні властивості.
За визначенням Міжнародного астрономічного союзу, карликова планета має обертатися навколо Сонця, бути достатньо масивною, щоб набути майже сферичної форми під дією власної гравітації, і не «вичистити» свою орбіту від інших тіл. Вона також не може бути супутником іншої планети.
Крижане тіло в діапазоні розмірів, оцінених для 2026 ED138, з великою ймовірністю буде досить округлим, тож об’єкт виглядає перспективним кандидатом. Якщо його статус підтвердять, він отримає повноцінну назву й може стати в один ряд із Плутоном, Еріда, Хаумеа, Макемаке та Церерою.
Можливості гігантської камери Віри Рубін
Відкриття 2026 ED138 наочно демонструє, для чого створювали обсерваторію Віри Рубін. Вона розташована на горі Серро Пачон у Чилі й поєднує 8,4-метровий телескоп із 3,2-гігапіксельною камерою — найбільшою цифровою камерою, яку будь-коли будували.
У межах десятирічного огляду неба Legacy Survey of Space and Time (LSST) обсерваторія регулярно фотографуватиме південну півкулю, намагаючись охопити якомога більшу частину неба кожні кілька ночей. У результаті астрономи отримають своєрідний «космічний фільм» — послідовність знімків, що дозволяє відстежувати зміни яскравості та положення об’єктів на тлі майже незмінного зоряного фону.
Такий підхід дає змогу виявляти нові астероїди, приховані комети й навіть вибухи далеких зірок. Ці дані допоможуть краще зрозуміти історію Сонячної системи, властивості темної матерії та інші фундаментальні процеси у Всесвіті.
Незвична орбіта і не той «Планета Дев’ять»
Орбіта 2026 ED138 уже натякає на цікаву динамічну історію. Вона нахилена приблизно на 25 градусів до площини Сонячної системи. Такий нахил може свідчити про давню гравітаційну взаємодію з масивним тілом, наприклад із Нептуном, яка «виштовхнула» об’єкт на нинішню траєкторію.
Водночас 2026 ED138 не варто плутати з гіпотетичною «Планетою Дев’ять» (Planet Nine). За оцінками, новий об’єкт занадто малий і розташований надто близько, щоб відповідати сучасним моделям цієї передбачуваної масивної планети, яку вводять для пояснення дивної групової орієнтації орбіт деяких далеких тіл.
Хоча 2026 ED138 не розв’язує загадку «Планети Дев’ять», сама його поява в даних — рідкісна й цінна подія. Вона показує, що навіть у добре вивченій Сонячній системі ще залишаються великі, невідомі світи, які чекають на своє відкриття.