Розглянуто два унікальні випадки поховання плодів середини V тис. до н.е. на поселенні Чапарабад (Іран), які демонструють різноманітність ритуалів поховання в доісторичних культурах Південно-Західної Азії.
Практика плодового поховання — рідкісне явище, обмежене через погану збереженість кісток. Проте такі поховання фіксуються ще з неоліту, особливо в культурному просторі Плодючого Півмісяця та Центрального Іранського плато. Під час розкопок 2021–2023 років археологи виявили два поховання — L522.1 і L815.1 — у глиняних посудинах, що належали до Далма-культури (раннє V тис. до н.е.). Вони були знайдені в архітектурному просторі площею приблизно 310 м? — одне в кухні (структура D), інше — у коморі.
За словами д-ра М. Алірезазаде, «посудини для поховань мали сліди попереднього домашнього використання, наприклад, посудина L522.1 має кіптяву, характерну для кухонної діяльності». Визначено, що поховання відбулися в добу співіснування Далма- та Пісделі-культур. Незважаючи на близькість розташування (менше трьох метрів) і однаковий гестаційний вік плодів (36–38 тижнів), ритуали їх поховання суттєво відрізнялися.
Плід L522.1 був похований із супровідним інвентарем: рештками овекаприд (вівці або кози), які лежали в і під посудиною, а також обробленим каменем. Натомість L815.1 — без жодних речей. Така різниця, як зазначає Алірезазаде, «може відображати ширші регіональні традиції часів Далма та Пісделі, коли частину немовлят ховали з дарами, а інших — ні».
Археологічні паралелі підтверджують мінливість підходів: у Чагар-Базарі (Сирія) використовували побутові посудини, в Телль ас-Сааван — інвертовані миски, в Гірді Шейтан — кам’яні намистини, а в Ярім-Тепе (поблизу ареалу Далма) — всі 14 плодів були поховані без дарів. Проте у випадку з Чапарабадом культурні відмінності навряд чи є поясненням, адже обидва поховання належать до одного періоду і простору. «Ми не жили в цих спільнотах, тому не можемо з упевненістю сказати, чому один плід мав інвентар, а інший — ні», — визнає дослідник.
Унікальна збереженість решток, особливо L522.1 (близько 90% кістяка), дозволила здійснити докладний морфологічний аналіз. Єдина травма — тріщина тім’яної кістки — пов’язана, ймовірно, із тиском ґрунту після поховання. Майбутні дослідження, включно з ДНК-аналізом та вивченням ізотопів, мають пролити світло на соціальні та ритуальні аспекти ставлення до плодів у доісторичних спільнотах.
Ці знахідки підтверджують складність і символічну вагу поховань навіть до народження дитини, що відкриває нові виміри розуміння стародавніх вірувань про життя, смерть і цінність людського існування.