Британські вчені використали машинне навчання для моделювання поширення ашельських індустрій у Європі, виявивши оптимальні умови проживання їхніх носіїв і довівши існування сезонних міграцій. Стаття з результатами розміщена в бібліотеці препринтів bioRxiv.
Приблизно 1,8 мільйона років тому в Східній Африці з’явилися майстерно оброблені кам’яні знаряддя, відомі як ручні рубила або біфаси. Ці технології швидко поширилися континентом і за його межі, утворивши комплекс ашельських індустрій, названий на честь французького міста Сент-Ашель. Ашельські індустрії тривали близько 1,6 мільйона років і закінчилися 300-150 тисяч років тому.
Дослідники з Кембриджського університету, Музею природної історії та Університету в Буффало вирішили з’ясувати, чому деякі археологічні об’єкти містять біфаси, а інші ні. Вони залучили великий масив палеокліматичної інформації та застосували метод моделювання еколого-культурних ніш (ECNM), що дозволило передбачити поширення ашельських індустрій.
Для аналізу вчені використали археологічні дані про ашель у Європі, поділивши їх на кілька масивів залежно від достовірності датувань. Вони створили палеокліматичні реконструкції для кожного об’єкта, навчили моделі та визначили кліматичні змінні, які найкраще передбачали появу ашелю.
Моделювання показало, що біфаси пов’язані із середніми зимовими температурами і вологістю найсухішого періоду року. Носії цих технологій віддавали перевагу помірним і теплим лісам, особливо хвойним або змішаним, а також заростям склерофітів. У рідкісних випадках їх влаштовували прохолодні хвойні ліси і вічнозелена тайга. Суворі зими зі середніми температурами нижче мінус 5-10 градусів і сухі періоди з опадами менше 15-20 міліметрів змушували ашельців змінювати місце проживання.
Ці критерії пояснюють, чому ашельські індустрії поширювалися по всій території Франції, Італії, південної половини Британії та Піренейського півострова, але були рідкісними в центрі та на сході Європи через невідповідні умови. Відсутність біфасів в деяких об’єктах пояснюється нечисленністю груп, що призводило до втрати традицій.
Це дослідження є першим, яке довело сезонні міграції в ашельських індустріях, пояснюючи постійну присутність кам’яних індустрій на півночі Піренейського півострова і їх сезонні переміщення на південь. У північній Європі ашель зустрічається переважно в міжльодовикові періоди, коли клімат був сприятливим.