Вчені підтвердили існування двох гігантських хмар з пилу, що кружляють навколо Землі на відстані приблизно 400 тисяч кілометрів від її поверхні. Їх висновки були представлені у журналі MNRAS.
“Хмари Кордилевського — два найбільш непомітних об’єктів в найближчих околицях Землі. Вони знаходяться приблизно на тій же відстані від неї, як і Місяць, через що астрономи фактично ніколи не помічають їх. Тому ми дуже раді тому, що нам вдалося підтвердити існування цих двох псевдосупутників нашої планети”, — розповідає Юдіт Шліз-Балог (Judit Sliz-Balogh) з Будапештського університету (Угорщина).
Ще в XVIII столітті вчені встановили, що малі небесні тіла можуть рухатися по одній орбіті з планетою, якщо вони знаходяться поблизу точок попереду або позаду неї, де гравітація Сонця і планети врівноважується.
Тисячі таких об’єктів, або “троянських астероїдів”, були досить давно знайдені на орбітах Юпітера, Марса і Нептуна, проте до недавнього часу вченим не вдавалося знайти жодного такого астероїда у Землі. Як розповідають дослідники, “троянські” супутники Землі досить важко шукати, через те, що знаходяться дуже близько до Сонця, якщо дивитися на них з поверхні нашої планети.
Тепер відомо лише шість квазисупутників Землі — 2016 HO3, 2010 TK7, 2003 YN107, 2004 GU9, 2001 GO2 і 2002 AA29. Всі вони, крім 2016 HO3, обертаються по дуже нестабільним траєкторіям, і частина з них вже перестала слідувати за Землею і покинула її орбіту через кілька років або десятиліть після їх відкриття.
Шліз-Балог і її колеги додали в їхній сонм ще два об’єкти — так звані хмари Кордилевського, які встигли придбати за останні півстоліття міфічний і дуже спірний статус.
Про існування їх першим заговорив польський астроном Казимир Кордилевський. Спостерігаючи за двома “троянськими” точками на орбіті Землі в 1961 році, він помітив, що в однієї з них є велике скупчення пилу, яке затьмарює світло Сонця і зірок.
Ця заява, як зазначає Шліз-Балог, була зустрінута скепсисом з боку наукової спільноти, бо астрономи не вірили в те, що настільки великі об’єкти могли зберігати стабільність в цих точках. Пізніше вчені неодноразово перевіряли висновки Корділевського, але не змогли ні підтвердити, ні спростувати їх.
Угорські астрономи придумали дотепну методику для пошуків слідів існування цих хмар і оцінки їх розмірів. Вони стали спостерігати не за теплом і світлом, яке можуть випромінювати їх частинки пилу, а за тим, як зіткнення з ними змінюють поляризацію променів Сонця, які проходять через “троянські” точки.
Так художник представив собі хмари Кордилевського
Через кілька місяців спостережень Шліз-Балог і її колегам вдалося знайти сліди того, що сонячне світло було лінійно поляризоване майже на 20% в регіоні L5, “троянської” точці, розташованої безпосередньо за Місяцем.
Аналізуючи його властивості, вчені прийшли до висновку, що об’єкт був породжений не одним, а двома хмарами пилу, кожне з яких приблизно в три рази більше головного природного супутника Землі. Поки незрозуміло, наскільки вони стабільні і як довго “переслідують” Місяць, обертаючись разом з ним навколо нашої планети.
Шліз-Балог і її колеги планують знайти відповіді на ці питання, спостерігаючи за хмарами Кордилевського за допомогою більш потужних орбітальних телескопів, на роботу яких не буде впливати світлове забруднення і пил в атмосфері.