Протягом останніх десяти років учені спостерігали за дивною еволюцією червоного надгіганта в галактиці Андромеди, який демонстрував змінну яскравість, а потім практично зник з поля зору. На відміну від типового сценарію, коли масивна зірка закінчує свій життєвий цикл вибухом наднової, ця зірка так і не “вибухнула”. Це виявлення викликало багато питань у наукової спільноти та змусило фахівців шукати нові пояснення такого незвичайного явища.
Таємниче зникнення зірки в галактиці Андромеди
Ця зірка, відома під назвою M31-2014-DS1, розташована в галактиці Андромеди, яка є найближчою великою сусідкою Чумацького Шляху. У перші роки спостережень зірка поступово ставала яскравішою, потім повільно знижувала свою світність і, врешті, у 2023 році стала практично невидимою навіть у ближньому інфрачервоному діапазоні. Виявилося, що астрономи змогли зафіксувати тільки слабкий слід того, що колись було великим надгігантом.
За висновками команди астрофізиків зі США, M31-2014-DS1 могла стати “невдалою надновою” — явищем, коли масивна зірка не вибухає, а “схлопується” і перетворюється на чорну діру, практично не викидаючи речовини в простір. Це явище донедавна вважалося неможливим, оскільки для таких зірок типовим є яскравий фінал у вигляді вибуху наднової, що залишає після себе мальовничу газову хмару. У випадку M31-2014-DS1 такого вибуху не сталося.
Особливості зірки-невидимки
Дослідники підрахували, що M31-2014-DS1 мала масу приблизно 20 мас Сонця. Проте до моменту “схлопування” її маса знизилася до семи сонячних мас. Виявилося, що зірка вже давно втратила більшу частину своєї зовнішньої мантії, яка зазвичай бере участь у процесі вибуху наднової. Причина цієї втрати, ймовірно, пов’язана з впливом зірки-компаньйона, яка поступово “висмоктала” речовину зі своєї сусідки. Такий процес притаманний подвійним зоряним системам, де одна зірка часто перетягує матеріал з іншої.
Отже, перед колапсом M31-2014-DS1 залишилася практично “голим” ядром, покритим дуже тонкою оболонкою. Саме ці залишки випромінювали світло, коли зірка ставала яскравішою на початку спостережень. Згодом вони стали настільки тонкими, що майже перестали світитися.
Виявлення “невдалої наднової” надає нове розуміння процесів загибелі масивних зірок і утворення чорних дір. Це також підкреслює, що астрономам ще багато належить дізнатися про поведінку зірок наприкінці їх життєвого циклу, особливо у подвійних системах, де взаємодія з компаньйоном може суттєво змінювати сценарій зіркової смерті.