Перехід до бігу відіграв ключову роль в еволюції предків сучасної людини, трансформуючи їхню анатомію та забезпечуючи переваги в адаптації до середовища. Дослідження показують, що австралопітеки, такі як знаменита Люсі (Australopithecus afarensis), хоча й були здатні до бігу, значно поступалися сучасним людям у швидкості та витривалості.
Біпедалізм, який виник близько 3,7 мільйона років тому, став основою для розвитку гомінід. Як зазначають дослідники:
Моделювання руху Люсі, проведене за допомогою тривимірних комп’ютерних моделей, показало, що максимальна швидкість австралопітека не перевищувала 2,28 метра на секунду. Крім того, енерговитрати на біг були високими, що обмежувало здатність долати довгі дистанції. Як пояснюють автори:
Перехід від австралопітеків до представників роду Homo супроводжувався значними змінами анатомії. Зокрема, розвиток ахіллового сухожилля та триголового м’яза гомілки став ключовим для підвищення швидкості і витривалості. Моделі з “людськими” м’язами гомілки продемонстрували майже вдвічі вищу швидкість порівняно з австралопітеками. Це свідчить, що природний відбір активно сприяв формуванню здатності до ефективного бігу як окремого адаптивного механізму, а не побічного ефекту прямоходіння.
Таким чином, дослідження підтверджують, що біг відігравав критичну роль в еволюції людей, забезпечуючи їм переваги у виживанні та полюванні. Це підкреслює важливість анатомічних адаптацій у контексті природного добору, які поступово перетворили предків сучасної людини на витривалих і швидких бігунів.