Блискуча крижана поверхня Плутона покрита бурими плямами толінів, проте нові експерименти показали, що точна природа цих утворень залишається незрозумілою.
У 2015 році, коли дальній космічний зонд New Horizons вперше відвідав систему Плутона, на світлій поверхні карликової планети і її супутника Харона він зауважив великі плями червоно-бурого пилу. Спектральні характеристики показали, що складаються вони в основному з толінів – складної суміші полімерів, які виникають з простих органічних сполук під дією сонячного ультрафіолету.
Толіни досить поширені у зовнішній Сонячній системі. Сформувавшись у верхніх шарах розрідженої атмосфери Плутона, вони можуть опадати на поверхню «іржавим снігом». Однак нові експерименти, поставлені Марі Фейоль (Marie Fayolle) і її колегами з Делфтського технологічного інституту в Нідерландах, показують, що на цьому питання про природу бурих плям Плутона далеко не закрите. Про це вони пишуть у статті, опублікованій в журналі Icarus.
Вчені синтезували суміш толінів в лабораторії, які утворили сферичні фрагменти пилу мікрометрових розмірів. Потім вони отримали спектр відображення цих сполук в умовах, максимально наближених до існуючих на карликовій планеті. Досліди проводили в атмосфері, що складається з азоту, вуглекислого газу і метану, при бомбардуванні високоенергетичними частинками, що імітують космічне випромінювання.
В інфрачервоній області спектр не зовсім збігся з даними, які New Horizons отримав, пролітаючи над Плутоном, деякі лінії поглинання в ньому виявилися «зайвими». Автори висувають кілька гіпотез для пояснення цих відхилень. По-перше, при довгій обробці космічними частинками і толіни можуть частково деградувати, злегка змінюючи колір і спектр. Або це може бути пов’язано з пористістю поверхні карликової планети в районах бурих толінових плям.
Можливо, пори утворюються через те, що Плутон недостатньо масивний і речовини, що випадають накопичуються на ньому нещільним, пухким «снігом». Однак такі ж пори можуть з’являтися при сублімації – випаровуванні без переходу в рідку фазу – місцевого льоду. Район Макулі Ктулху, який майже повністю покривають толінові плями, знаходиться біля екватора, і ні азотного, ні метанового льоду там практично немає. Однак метановий може бути сезонним і з’являтися під час довгої місцевої зими, щоб зникнути до літа, залишивши пористу поверхню, засіяну шаром толінами.
Натхнення: naked-science.ru