У товщах давніх порід на території сучасного Китаю виявили сліди штормів, інтенсивність яких змінювалася за ритмом близько 405 тисяч років. За інтерпретацією авторів роботи, цей дивний цикл може бути пов’язаний з повільними змінами орбіти Землі навколо Сонця. Про це повідомляє видання ScienceAlert.

Як шторм залишає слід у камені
Потужні шторми зливами та сильними вітрами здіймають хвилі й течії, які зривають із дна океану пісок, мул і намул. Цей матеріал переноситься й відкладається новими шарами, що з часом ущільнюються та перетворюються на камінь.
Такі характерні шари називають темпеститами – вони зберігають «підпис» шторму навіть через сотні мільйонів років. Їх відносно легко впізнати в розрізі порід, але значно складніше вибудувати з окремих знахідок безперервну часову послідовність штормової активності.
Сичуанська западина як архів тропічного моря
Геолог Шуюань Ши (Shuyuan Shi) з Китайського інституту розвідки та розробки нафтових родовищ і його колеги зосередилися на породах Сичуанської западини. Тут збереглися відкладення давнього тропічного моря віком близько пів мільярда років.
Команда застосувала метод цикло стратиграфії – пошуку повторюваних візерунків у товщі осадових порід, які можна зіставити з відомими циклами зміни орбіти Землі. Додатково вчені використали хімічні «підказки» в породі, щоб уточнити вік шарів.
У результаті їм вдалося відтворити приблизно 24 мільйони років геологічної історії. У цьому записі вони виділили 59 циклів тривалістю близько 405 тисяч років кожен.
Де в цих циклах з’являлися шторми
Коли дослідники подивилися, як у цих циклах розподілені темпестити, виявився чіткий візерунок. Сліди штормів частіше траплялися в зростаючій та піковій фазах кожного 405-тисячолітнього циклу.
У ці інтервали відкладення були товстішими, грубозернистими й часто щільно нашарованими одне на одне, що вказує на більш інтенсивну штормову активність. У протилежні фази циклу шари були тоншими, дрібнішими й розділеними, тобто шторми, ймовірно, були слабшими або рідкіснішими.
Зв’язок із Міланковичевими циклами
Пояснення вчені шукають в орбітальній механіці. Відомо, що орбіта Землі не є ідеальним колом, а трохи витягнута – еліптична. Ступінь цієї витягнутості, тобто ексцентриситет, змінюється під дією гравітації інших планет.
Такі зміни відбуваються в кількох накладених циклах, один із яких триває приблизно 405 тисяч років. Це один із так званих Міланковичевих циклів, і попередні дослідження вже пов’язували його з появою темпеститів.
Загальна кількість сонячної енергії, яку Земля отримує за рік, при цьому майже не змінюється. Натомість змінюється її розподіл по сезонах, особливо через взаємодію з іншим орбітальним циклом – прецесією, що повільно змінює орієнтацію земної осі.
Ши та колеги припускають, що в теплому кліматі кембрію такі орбітальні варіації періодично посилювали прогрів тропічних океанів. Це могло збільшувати обмін енергією між морем і атмосферою та створювати умови для потужніших штормів.
Невизначеності та значення результатів
Автори наголошують, що виявлений зв’язок поки що не можна вважати остаточно доведеним. На спостережуваний візерунок могли впливати й інші чинники: зміни рівня моря, кількість осадового матеріалу, умови збереження темпеститів.
Також незрозуміло, чи діє подібний 405-тисячолітній ритм штормів у наш час. Сучасний клімат суттєво відрізняється від кембрійського і може не створювати таких самих умов для розвитку штормів.
Попри це, результати вказують, що темпестити можуть стати ще одним інструментом для відновлення клімату далекого минулого – зокрема змін штормової активності та рівня моря, які важко простежити іншими методами.
Дослідження опубліковане в журналі Palaeogeography, Palaeoclimatology, Palaeoecology.