Наука

Світлові хвильові пакети відтворили рівняння Шредінгера


Підписуйтеся на нас в Гугл Новини, а також читайте в Телеграм і Фейсбук


Фізики експериментально продемонстрували новий клас фотонного квантового емулятора, який використовує тривимірні просторово-часові локалізовані хвильові пакети зі сферичною гармонічною симетрією, щоб відтворювати динаміку хвильової функції для рівняння Шредінгера без потенціалу. Про роботу, опубліковану в журналі eLight, повідомляє Scienmag.

Світлові хвильові пакети відтворили рівняння Шредінгера

Команда Цянь Цао (Qian Cao), Няньцзя Чжан (Nianjia Zhang), Енді Чонг (Andy Chong) та Цівень Чжан (Qiwen Zhan) показала, що ретельно сформовані імпульси світла можуть слугувати прямими фізичними аналогами квантовомеханічних хвильових функцій. Вони використали глибоку математичну еквівалентність між параксіальним хвильовим рівнянням для світла в дисперсійному середовищі та базовим рівнянням нерелятивістської квантової механіки, синтезувавши оптичні хвильові пакети, просторово-часовий розподіл яких безпосередньо відповідає власним станам квантової системи без потенціалу.

Від ідей Фейнмана до фотонних емуляторів

Концепція використання доступної, добре контрольованої фізичної системи для моделювання поведінки складніших квантових систем бере початок з пропозицій Річарда Фейнмана, зроблених близько сорока років тому. Згодом ця ідея привела до створення різноманітних квантових емуляторів на основі нейтральних атомів, пасток для іонів та ядерного магнітного резонансу.

Серед цих платформ фотонні квантові емулятори привертають особливу увагу завдяки унікальним властивостям фотонів. Раніші реалізації здебільшого спиралися на внутрішні ступені вільності кутового моменту світла — поздовжній орбітальний кутовий момент та спіновий кутовий момент, пов’язаний з поляризацією. Керуючи цими поздовжніми характеристиками, дослідники вже моделювали квантові блукання, обчислювали власні стани в задачах квантової хімії та генерували штучні квантові стани Белла.

Однак в усіх цих роботах орбітальний кутовий момент залишався строго поздовжнім, паралельним до напряму поширення променя. Ситуація змінилася з появою просторово-часової оптики, де було продемонстровано поперечний орбітальний кутовий момент у вигляді просторово-часових оптичних вихорів. У таких хвильових пакетах фазова особливість і кутовий момент орієнтовані перпендикулярно до осі поширення в об’єднаному просторі-часі.

Ці структури показали, що світлові поля можуть мати складну просторово-часову організацію з незвичайними властивостями — керованою груповою швидкістю, негативною рефракцією на оптичних межах та просторово-часовою модовою синхронізацією в лазерних резонаторах.

Математична відповідність рівнянню Шредінгера

Основою нового фотонного емулятора є математична відповідність між поширенням електромагнітних хвиль і квантовою механікою. Коли оптичний імпульс проходить через середовище з аномальною груповою швидкісною дисперсією, еволюція його огинаючої описується параксіальним хвильовим рівнянням.

У нормалізованих координатах X, Y та T це рівняння пов’язує першу похідну за координатою поширення Z з другими похідними за X, Y і T. Воно має ту саму математичну структуру, що й рівняння Шредінгера без потенціалу для масивної частинки в тривимірному просторі, якщо поміняти місцями час і поздовжню координату.

Через цю ідентичність, локалізовані розв’язки оптичного хвильового рівняння є точними фізичними представниками власних хвильових функцій квантової системи без потенціалу. З погляду квантової механіки створені хвильові пакети нагадують орбітальні хвильові функції електрона в ідеалізованому «водневому атомі» без кулонівського притягання.

У такому потенціал-вільному рівнянні Шредінгера кулонівський член відсутній, тож немає електростатичного притягання і радіальних меж локалізації. Головне квантове число не входить до формулювання, а власні стани повністю визначаються двома квантовими числами: азимутальним (загальний орбітальний кутовий момент) і магнітним (проєкція кутового моменту на полярну вісь, що відповідає топологічному заряду оптичного хвильового пакета).

Як формують сферично-гармонічні хвильові пакети

Щоб згенерувати такі локалізовані структури, дослідники задали комплексну огинаючу електричного поля в нормалізованих сферичних координатах R, θ та φ. Полярна вісь була вирівняна вздовж нормалізованої часової координати T, а азимутальний кут лежав у площині X–Y.

Отримана огинаюча поля є добутком сферичної функції Бесселя першого роду (залежить від радіуса), відповідного полінома Лежандра (залежить від полярного кута), спірального азимутального фазового множника з цілим топологічним зарядом m та поздовжнього фазового фактора поширення. Цілі квантові числа задовольняють умову: абсолютне значення магнітного числа не перевищує азимутальне.

Такі хвильові пакети є недифрагуючими та недисперсійними розв’язками параксіального рівняння: вони зберігають свою просторову й часову локалізацію під час поширення в належно підібраному дисперсійному середовищі.

Попри привабливі теоретичні властивості, реалізувати тривимірні просторово-часові хвильові пакети зі сферичною гармонічною симетрією в лабораторії було технічно складно. Одночасна модуляція світла в трьох незалежних вимірах (X, Y і T) особливо важка для надшвидких імпульсів тривалістю менше пікосекунди. Раніше вдавалося створювати локалізовані хвилі на кшталт Bessel X- та Bessel O-хвиль, але без сферичної гармонічної симетрії й без прямої квантової аналогії.

Щоб подолати це обмеження, автори розробили гібридний оптичний підхід, що поєднує просторово-часову голографію з конформним перетворенням координат. Він перетворює двовимірне просторово-часове поле з лінійною просторовою фазою на повністю сформований тривимірний хвильовий пакет з обертальною симетрією навколо осі поширення.

Конформне перетворення реалізоване в афокальній оптичній системі з двох спеціальних фазових масок, розділених певною відстанню. Перша маска виконує аналітичне перетворення з декартових координат у логарифмічний радіус і кут (log-polar). Якщо ж кільцеподібне поле «запустити назад» через цю систему, воно розгортається в лінію.

Автори обчислили точне зворотне просторово-часове поле, яке після проходження прямого конформного перетворення збирається в цільовий сферично-гармонічний локалізований хвильовий пакет. Це зворотне поле є двовимірним просторово-часовим розподілом світла з додатковим лінійним фазовим градієнтом уздовж одного просторового напряму, який можна синтезувати сучасними методами просторово-часової голографічної модуляції імпульсів, а потім перетворити у тривимірну структуру.

Складна інтерферометрична установка

Експериментальна установка базувалася на модифікованому інтерферометрі Маха–Цендера з трьома послідовними оптичними етапами: формування імпульсу, конформне перетворення та тривимірна інтерферометрична діагностика.

Початковий надшвидкий лазерний промінь розділяли на сигнальний та зондуючий імпульси. У сигнальному плечі імпульс проходив через просторово-часовий голографічний формувач, що складався з дифракційної ґратки, циліндричної лінзи та рідкокристалічного просторового модулятора світла. Цей модульатор змінював спектр імпульсу, задаючи потрібний комплексний профіль амплітуди для цільового хвильового пакета.

Далі модифіковане поле проходило через одновимірну телескопічну систему з циліндричних лінз, яка розширювала промінь у напрямку осі y у 14 разів. Після цього промінь потрапляв на етап конформного перетворення: другий просторовий модулятор світла накладав фазу, що реалізує перетворення координат, а третій коригував залишкові фазові спотворення та додавав спіральну фазу, відповідну вибраному топологічному заряду.

Для перевірки отриманих тривимірних структур зондуючий імпульс стискали до тривалості 100 фемтосекунд і спрямовували в систему часово-роздільних вимірювань. Змінюючи часову затримку між сигнальним хвильовим пакетом і зондом, дослідники реєстрували послідовність двовимірних інтерференційних картин для різних часових зрізів.

Застосувавши алгоритм відновлення тривимірного хвильового пакета до цих інтерферограм, команда реконструювала повні просторово-часові ізоповерхні інтенсивності та просторові фазові профілі.

Квантові числа, стабільність і самовідновлення

Дослідникам вдалося згенерувати й охарактеризувати окремі сферично-гармонічні локалізовані хвильові пакети з парами квантових чисел (l, m) = (1,1), (2,1) та (3,1). У кожному випадку реконструйовані тривимірні ізоповерхні, виміряні на рівні 1% від пікової інтенсивності, чітко показали характерні вкладені кільцеподібні «пелюстки» та фазові розподіли, передбачені теорією.

Після синтезу цих структур команда провела експерименти з поширення, щоб перевірити їхній характер власних станів. Оптичний хвильовий пакет, що задовольняє параксіальне рівняння, може поширюватися без розширення лише тоді, коли дифракція точно компенсується аномальною груповою дисперсією.

Дослідники змоделювали поширення в аномально дисперсійному середовищі, використавши перший просторовий модулятор для введення «віртуального» коефіцієнта дисперсії −105 фс²/мм. За експериментальних параметрів променя з просторовою «талією» 192 мікрометри та тривалістю імпульсу 156 фемтосекунд розраховані довжини дисперсії та дифракції збігалися й становили 231 мм.

Еволюцію хвильового пакета відстежували на відстанях 0, дві та чотири довжини дифракції. Було показано, що тривимірний профіль інтенсивності залишається незмінним на всій чотиридифракційній відстані, з дуже доброю кількісною відповідністю чисельним симуляціям.

Щоб підтвердити, що ці хвильові пакети поводяться як справжні власні розв’язки хвильового рівняння, дослідники вивчили їхню здатність до самовідновлення після перешкод. Вони частково заблокували хвильовий пакет (1,1), розмістивши в його шляху волоконний відрізок шириною 250 мікрометрів, який відсікав значну частину центральної «пелюстки» інтенсивності.

У міру поширення такого «пошкодженого» пакета у віртуальному дисперсійному середовищі на відстанях однієї та двох довжин дифракції навколишній розподіл енергії відновлював втрачені просторові й часові деталі. Хвильовий пакет знову набував початкового тривимірного профілю в усьому просторово-часовому об’ємі, що демонструє природне відновлення власного стану після локальних збурень.

Перспективи квантової емуляції та застосувань

Успішний синтез і перевірка сферично-гармонічних локалізованих хвильових пакетів створює гнучку фізичну платформу для вивчення квантових аналогій у класичних оптичних системах. Нинішня реалізація стосується рівняння Шредінгера без потенціалу, але введення ненульових потенціальних ландшафтів може дозволити емулювати значно складніші квантові системи.

Такі ефективні потенціали в майбутніх оптичних експериментах можна реалізувати, наприклад, через нелінійні оптичні ефекти, зокрема перехресну фазову модуляцію, або шляхом направлення хвильових пакетів у градієнтно-індексні оптичні волокна.

Окрім фундаментальної квантової емуляції та дослідження динаміки власних хвильових функцій, здатність формувати стійкі, недисперсійні й самовідновлювані тривимірні світлові хвильові пакети відкриває перспективи для практичних технологій. Серед можливих напрямів — глибинна біомедична візуалізація, високоточні оптичні пінцети, багатовимірні оптичні комунікації великої ємності та передові методи лазерної обробки матеріалів.


Підписуйтеся на нас в Гугл Новини, а також читайте в Телеграм і Фейсбук


Back to top button