Програма F/A-XX у межах ініціативи NGAD передбачає створення шостого покоління палубних винищувачів для ВМС США. Вона має замінити F/A-18E/F Super Hornet і доповнити F-35C Lightning II. На відміну від ВПС США, флот наполягає на багатофункціональності, а не лише на перевазі в повітрі.
За задумом ВМС, новий літак повинен виконувати ударні, винищувальні та радіоелектронні місії. Окремою вимогою є роль командного пункту для керування групами безпілотних Collaborative Combat Aircraft — “безпілотних бойових літаків спільної дії”.
Формально в конкурсі F/A-XX беруть участь Boeing і Northrop Grumman. Однак з’явився третій претендент — концепт SM-39 Razor від компанії Stavatti Aerospace. Він позиціонується як палубний літак із нетиповою конфігурацією.
За опублікованими рендерами, SM-39 має три фюзеляжі та крило змінної кривизни, інтегроване у схему blended wing-body — “компонування з плавним переходом крила і фюзеляжу”. Розробник заявляє максимальну швидкість Mach 4 і режим supercruise Mach 2,5 — “надзвуковий політ без форсажу”.
Також декларується перевага над конкурентами за дальністю, стелею, корисним навантаженням і швидкопідйомністю. Окремо підкреслюється використання титанового пінистого матеріалу замість вуглепластикових композитів.
За сукупністю характеристик SM-39 виглядає значно ефективнішим за інші проєкти. Водночас саме ці показники викликають найбільше запитань у фахівців. Сумніви стосуються можливості турбовентиляторного двигуна досягти Mach 4.
Критику також спрямовано на аеродинаміку. Передбачається, що на таких швидкостях можуть утворюватися ударні хвилі, здатні перекривати повітрозабірники або створювати руйнівні навантаження. Температура обшивки, за оцінками, може сягати 400 °C.
За цих умов літак навряд чи відповідатиме вимогам малопомітності. У матеріалі його описують як “flying torch”, тобто “літаючий факел”. Це ставить під сумнів бойову ефективність у сучасному середовищі ППО.
Друга проблема пов’язана з самою компанією Stavatti. Вона працює з 1994 року, але не побудувала жодного серійного або дослідного літака. Компанія позиціонує себе як студія “чистих аркушів”, регулярно публікуючи концепти без підтверджених програм реалізації.
За повідомленнями, Stavatti фінансується за рахунок венчурного капіталу, приватних інвестицій та податкових пільг. Оціночний річний дохід становить близько 3 млн доларів, штат — близько 25 осіб. Це суттєво менше за можливості провідних оборонних підрядників.
У галузі компанія має репутацію виробника vaporware — “проєктів без матеріального втілення”. ВМС США наразі не підтвердили подання заявки Stavatti на участь у конкурсі F/A-XX.
Попри це, повністю відкидати SM-39 не беруться. Історія авіації знає приклади несподіваних проривів. Водночас наявних даних недостатньо, щоб розглядати проєкт як реального фаворита програми.