Біоархеологи проаналізували ізотопний склад шерсті вовка-людожера, убитого в січні 1882 року на південному заході Фінляндії після того, як його зграя загризла 22 дитини. Величина відношень азоту-15 до азоту-14 у цьому зразку виявилася нижчою, ніж у контрольної групи вовків. Це говорить про те, що частка людського м’яса в останні місяці життя вовка-людожера з Турку була незначною. Результати дослідження опубліковані в журналі Scientific Reports.
У 1880 і 1881 роках у фінському регіоні Турку сталася серія нападів вовків на людей. Перший зафіксований випадок стався в січні 1880 року, коли хижаки напали і вбили сільського хлопчика, а потім потягли його в ліс, де з’їли частину тіла. Потім вони напали ще на одного дорослого і 26 дітей, 21 з яких також загинули (їм було від двох до десяти років). Компанія зі знищення зграї людожерів тривала до січня 1882 року, коли групі професійних мисливців на вовків удалося вистежити і вбити дорослих особин, які стояли на чолі зграї. Згодом тушу дорослого самця подарували місцевій школі, де його опудало зберігається і нині.
Юхо-Антті Юнно (Juho-Antti Junno) спільно з колегами з Оулуського університету вирішив проаналізувати раціон вовка-людожера з Турку. За даними дослідників, у Фінляндії головною здобиччю цих тварин були європейські лосі (Alces alces), чисельність яких до кінця XIX століття значно знизилася через полювання. Ймовірно, з цієї причини вовки нападали на людей і домашніх тварин. Так, автори статті зазначили, що тільки 1878 року в регіоні Турку хижаки вбили 12 свиней, 2455 овець, 472 корови і 158 коней.
Для аналізу стабільних ізотопів вуглецю та азоту вчені відібрали зразки вовчої шерсті, щоб з’ясувати, чим харчувалася ця особина в останні два місяці свого життя. Для порівняння вони включили в дослідження дані про ізотопний склад зразків, отриманих ще від двох потенційних вовків-людожерів, а також від контрольної групи вовків. Очікується, що хижаки, які споживали помітну кількість людського м’яса, посядуть більш високе місце в трофічному ланцюзі.
Дослідники виявили, що раціон вовка з Турку і двох інших ймовірних людожерів відрізнявся від контрольної групи. На це вказали як співвідношення ізотопів вуглецю, так і азоту. Однак, судячи з величини відношень азоту-15 до азоту-14, у раціон вовка з Турку (як і двох інших потенційних людожерів) входила менша частка білка з організмів з високим трофічним рівнем. Ба більше, ізотопний склад шерсті вовка-людожера практично не змінювався протягом усього періоду росту волосяного покриву.
За даними дослідників, ймовірно, це пов’язано з тим, що людське м’ясо не відігравало істотної ролі в раціоні фінських вовків-людожерів наприкінці їхнього життя. Ба більше, вони розрахували, що в місяці, коли відбувалася найбільша кількість убивств людей, кількість добутого м’яса покривала лише 10-15 відсотків потреб цих вовків. В останні ж місяці життя цих хижаків ця частка, за наявними відомостями, була ще нижчою.