У 31 провінції Китаю з 2014 по 2023 рік значне зміщення від видобувного використання біомаси до неконсумптивних видів діяльності — передусім екотуризму та цільових екологічних трансфертів — помітно збільшило економічну віддачу від кожного кілограма вилученого вуглецю. Про це свідчить масштабне провінційне дослідження, описане на ресурсі Scienmag.
Сухопутні екосистеми підтримують економіку завдяки чистій первинній продукції рослин, але в багатьох регіонах допустимі межі вилучення біомаси вже перевищені. Автори дослідження прагнули з’ясувати, як економічне зростання можна поєднати з жорсткими екологічними обмеженнями, оцінивши, наскільки ефективно «привласнений» біологічний вуглець перетворюється на реальні грошові доходи.
Новий показник ефективності та основні результати
Команда запровадила індикатор «ефективність реалізації еколого-економічної цінності» — у постійних юанях за кілограм вуглецю на рік. Він дозволяє безпосередньо порівнювати галузі, що споживають біомасу (аграрне виробництво, тваринництво, лісівництво), з неконсумптивними послугами, які приносять дохід без масового вилучення біомаси.
Порівняння обсягів фізичного вилучення вуглецю з економічною віддачею показало, що загальна еколого-економічна ефективність у Китаї зросла за десятиліття на 60,6 %. При цьому майже весь приріст забезпечили саме неконсумптивні види використання екосистем, а не традиційні видобувні галузі.
На макрорівні за останні два десятиліття валовий внутрішній продукт Китаю збільшився приблизно на 845 %, населення — приблизно на 100 мільйонів людей, тоді як вилучення чистої первинної продукції (біомаси) зросло лише на 36 %. Це свідчить про часткове «роз’єднання» економічного зростання та внутрішнього видобутку біомаси.
Як збирали дані та відрізняли типи використання ресурсів
Дослідники використовували статистику з «China Statistical Yearbook»: чисельність населення, регіональний ВВП, урожайність шести основних груп культур, обсяги деревини й бамбуку, поголів’я худоби, дані про забій великої рогатої худоби, овець і свиней, а також доходи й кількість відвідувачів у туризмі.
Просторові дані узгодили в єдиній проєкції з роздільною здатністю 500 метрів, використовуючи супутникові карти землекористування MODIS, продукти супутникової оцінки чистої первинної продукції та базові показники потенційної продуктивності за період 1600–1750 років. Це дозволило точно оцінити обсяги вилучення біомаси й задати робочі «базові лінії» для кожної провінції.
Методична схема чітко розділяє два функціональні типи використання ресурсів:
- консумптивне (споживче) — сільське господарство, тваринництво та лісівництво, де дохід формується за рахунок фізичного вилучення й переробки біомаси;
- неконсумптивне — доходи від збережених екосистемних функцій, культурних послуг і ландшафтної привабливості (наприклад, екотуризм, екологічні виплати), без масштабного вилучення біомаси.
Щоб кількісно оцінити «ресурсну базу» неконсумптивного використання, навколо центроїда кожної офіційної туристичної пам’ятки категорії A задали буфер радіусом 15 км і об’єднали перекривні зони, виокремивши унікальні пікселі продуктивності. Перевірка чутливості для радіусів 5, 10, 15 і 20 км показала: хоча абсолютні площі та значення змінюються, відносні рейтинги провінцій та їх класифікація залишаються дуже стабільними.
Стагнація видобувних галузей і ріст неконсумптивної ефективності
Національна ефективність консумптивного використання за 2014–2023 роки залишалася стабільною в межах 3,1–3,5 юаня за кілограм вуглецю на рік. Це вказує, що традиційні видобувні системи досягли «зрілої» ефективності й мають обмежений потенціал подальшого зростання віддачі на одиницю біомаси.
Ефективність рослинництва майже не відрізнялася між регіонами: у 87 % провінцій вона зосереджувалася в діапазоні 3–5 юанів за кілограм вуглецю. У тваринництві спостерігалося невелике зростання — на 0,4 юаня від базового рівня 2,87 юаня у 2014 році, тоді як у західних кочових регіонах показники залишалися нижчими через вже високі рівні навантаження худобою. Лісозаготівля давала значні міжрегіональні відмінності, але через невелику частку в загальному ВВП та вилученні біомаси її вплив на загальну консумптивну ефективність був мінімальним.
На цьому тлі інтегральний показник ефективності всіх секторів зріс до 6,24 юаня за кілограм вуглецю до 2023 року, що приблизно вдвічі більше, ніж у суто видобувних галузей. Це підтверджує, що основним драйвером зростання стала саме неконсумптивна діяльність.
Проте регіональні траєкторії різнилися. Найбільший приріст ефективності зафіксовано в східних прибережних регіонах — 63,5 %, за ними йдуть західні та центральні провінції. Північний схід продемонстрував найнижче зростання — 22,9 %. На піку неконсумптивні джерела формували майже 30 % загальної грошової цінності екологічних ресурсів у країні.
Водночас ефективність неконсумптивного використання дедалі більше концентрувалася в обмеженій групі регіонів: кількість провінцій, які перевищували національний середній рівень, скоротилася з 15 у 2014 році до 11 у 2023-му. Якщо не враховувати міста центрального підпорядкування Пекін і Шанхай, найпомітніші прирости припали на південно-східні прибережні та південно-західні провінції — Сичуань, Юньнань і Гуйчжоу, де близько 80 % зростання загальної ефективності забезпечили неконсумптивні сектори.
Натомість північні та північно-східні регіони показали мізерний приріст неконсумптивної ефективності — від 0 до 1 юаня за кілограм вуглецю. У кількох північно-східних провінціях менше 20 % приросту ефективності припадало на неконсумптивні шляхи, і вони залишалися залежними від традиційних урожаїв культур і деревини.
Перерозподіл екологічного навантаження та соціальні наслідки
Картування просторового тиску на біомасу показало одночасне «перекроювання» навантаження по країні. За 10 років інтенсивність вилучення біомаси знизилася на 5–10 % у східних провінціях, але суттєво зросла в центральних і західних регіонах. Зокрема, у Сіньцзяні зафіксовано збільшення на 9,3 %, у Ганьсу — на 7,3 %, у Нінся — на 18,8 %.
Попри це «західне» зміщення навантаження, базові соціальні показники залишалися стабільними. Сільський дохід на душу населення, рівні самозабезпечення основними зерновими та показники чистої первинної продукції в розрахунку на людину майже не змінилися в західних провінціях, що розвиваються. Це означає, що перерозподіл виробничого тиску не призвів до падіння життєвого рівня чи помітних ризиків продовольчої безпеки для цих регіонів у досліджуваний період.
Що визначає успіх неконсумптивних стратегій
Щоб зрозуміти чинники, які формують структуру неконсумптивного використання, автори використали частку неконсумптивного внеску в ефективність як основний показник та проаналізували просторові кореляції.
Глобальний індекс Морена (Moran’s I) показав значущу просторову автокореляцію: провінції з високою часткою неконсумптивної цінності формують кластери. Регресійний аналіз (метод найменших квадратів) продемонстрував, що цей показник суттєво й позитивно пов’язаний із:
- часткою найвищих за рейтингом туристичних об’єктів категорії 5A;
- композитним індексом економічної структури (частка третинного сектору та дохід на душу населення);
- композитним індексом «екологічної забезпеченості» (базова продуктивність, опади, тепловий ресурс).
Натомість щільність населення та розвиток транспортної інфраструктури статистично значущого зв’язку з неконсумптивною часткою не мали.
Просторова модель Дурбіна показала, що просторово зсунутий вплив сусідніх регіонів не є істотним: успіх неконсумптивних стратегій переважно визначається локальними адміністративними, структурними та природними умовами, а не «ефектом spillover» від сусідів.
Чотири типи провінцій та їх взаємодія
На основі отриманих показників дослідники побудували «модель ідентифікації еколого-економічної структури», яка класифікує провінції в чотири типи за двома медіанними порогами: часткою неконсумптивного внеску та структурним коефіцієнтом екологічного використання.
За десятиліття більшість провінцій зрушили у бік вищих значень за обома параметрами. Найшвидше розширювалася група «екосинергетичного зростання»: з 3 провінцій у 2014 році до 14 у 2023-му — це близько 45 % усіх юрисдикцій. Ці, переважно південно-східні та частково південно-західні регіони, поєднують низьке річне вилучення біомаси — 0,7 мегаграма вуглецю на душу населення — з високим річним економічним виходом — 106 000 юанів на людину. Вони демонструють високу економічну ефективність при помірному екологічному впливі.
Інші три типи залишаються важливими елементами загальнонаціональної системи, замість того щоб «зближуватися» з одним універсальним зразком. «Екоресурсно багаті, але неефективні» провінції мають найвищу в країні чисту первинну продукцію — 73 мегаграма вуглецю на людину щороку — але перетворюють її на дохід відносно слабо. Поруч із ними існують «виробничо залежні» аграрні провінції, такі як Хейлунцзян, Цзилінь і Хенань.
Разом ці дві групи забезпечують близько 70 % національного виробництва зерна, м’яса й деревини, але мають значно вищі рівні вилучення біомаси — 2,4–2,5 мегаграма вуглецю на людину на рік. Великі аграрні регіони залишалися «виробничо залежними» протягом усього періоду через орієнтацію політики на продовольчу безпеку та інерцію існуючих виробничих ланцюгів.
«Перехідні» провінції, серед яких Тяньцзінь і Шаньсі, поєднують низькі значення екологічної структури всередині своїх меж із високою залежністю від зовнішніх міських та туристичних послуг.
Диференційована політика замість єдиного рецепта
Автори наголошують: довгострокова стійкість Китаю спирається на скоординоване різноманіття структур, а не на перетворення кожної території на туристичний центр. «Виробничо залежні» аграрні регіони відіграють ключову роль у забезпеченні країни продовольством і сировиною, що дозволяє сервісно- та природоохоронно орієнтованим провінціям зосереджуватися на неконсумптивних стратегіях.
Звідси випливають різні політичні пріоритети. Для «екоресурсно багатих, але неефективних» регіонів перспективним є розвиток екотуризму та схем компенсацій за збереження екосистем, які дають змогу монетизувати природний капітал без його виснаження. Для «виробничо залежних» провінцій більш доцільне посилення «зелених» агротехнологій, оптимізація тваринництва та управління поживними речовинами, а не форсований перехід до туризму.
Водночас дослідники визнають обмеження свого підходу. Агрегація на рівні провінцій приховує суттєві відмінності між окремими повітами; змішані види діяльності, як-от агролісівництво, складно чисто відокремити в наявній статистиці; а частина скорочення внутрішнього вилучення біомаси у тваринництві може відображати заміщення за рахунок імпортованих кормів. Попри це результати окреслюють ключові шляхи переходу до економіки, де дедалі більша частка добробуту формується без прямого виснаження біомаси.