Сьогодні навколо Марса обертаються два невеликі супутники, проте вони можуть бути залишками значно більшого місяця, здатного створювати припливи в давніх водоймах Червоної планети.
Сучасні супутники Марса — Фобос і Деймос — мають занадто малу масу для помітного гравітаційного впливу. Проте геологічні дані свідчать про іншу картину в минулому. Сліди припливної активності виявлено в осадових породах марсіанського кратера Гейл. Це наштовхує на припущення про існування більш масивного супутника.
Команда на чолі з Суніті Карунатіллаке з Луїзіанського державного університету проаналізувала шаруваті породи. Такі структури відомі як «ритміти» — послідовності осаду, сформовані періодичними процесами. На Землі вони часто пов’язані з припливами. Їх виявлення на Марсі має особливе значення.
Ритміти в кратері Гейл складаються з чергування піску та дрібного мулу. Подібні структури виникають, коли вода регулярно змінює енергію руху. Член команди Пріябрата Дас зазначив: «Вони мають дуже близьку схожість із приливними моделями Землі». Це посилило інтерес до гіпотези.
Додатковий аналіз виконав Ранджан Саркар з Інституту Макса Планка. Він застосував «перетворення Фур’є» — математичний метод пошуку періодичностей. Результати вказали на вплив двох джерел гравітації. Це нагадує спільну дію Сонця і Місяця на Землі.
Розрахунки показали, що гіпотетичний супутник був у 15–18 разів масивнішим за Фобос. Водночас він залишався значно меншим за Місяць Землі. Сучасні супутники Марса можуть бути його уламками. Така еволюція узгоджується з динамічними моделями.
Втім, не всі науковці поділяють цю інтерпретацію. Ніколя Мангольд вважає марсіанські озера надто малими для припливів. Крістофер Федо припускає альтернативне походження ритмітів. Дискусія залишається відкритою.
Саркар наголошує, що підповерхнева пористість могла з’єднувати водойми. Він зазначає: «Навіть приховані гідрологічні зв’язки могли викликати припливи». Подальші дослідження допоможуть уточнити минулу історію Марса.