Дослідники вивчили наднову “проміжного типу”. Вона відрізняється від двох основних категорій.
Багато масивних зірок закінчують своє життя катастрофічним вибухом, відомим як наднова. Астрономам відомо два основних типи таких вибухів: в подвійних системах і у самотньої зірки. У новому дослідженні вчені вперше спостерігали проміжний варіант наднової: у зірки, яка вибухнула, є компаньйон, але він розташований досить далеко.
У тісній двійковій системі гравітаційні взаємодії з другою зіркою видалять велику кількість матеріалу з майбутньої наднової задовго до остаточного вибуху. Такі наднові майже повністю зникають після вибуху. У одиночної зірки, навпаки, масивна зірка зберігає майже всю свою масу до самого кінця.
Супернова SN 2018ivc через 200 днів і 1000 днів після вибуху. На зображеннях ALMA видно, що яскравість зростає не відразу. Зображення: космічний телескоп Хаббла NASA/ESA, STScI/NASA, ST-ECF/ESA, CADC/NRC/CSA (ліворуч) та ESO/NAOJ/NRAO, K. Maeda et al. (праворуч)
У новому дослідженні астрофізики використовували телескоп ALMA для спостереження за надновою SN 2018ivc, що потьмяніла приблизно через 200 днів після початкового вибуху і знову засяяла приблизно через рік після вибуху.
Дослідження показало, що в проміжній подвійній зоряній системі, в якій другий компонент знаходиться досить далеко від місця вибуху, приблизно за 1500 років до вибуху наднової у неї сформувалася велика порожниста оболонка. Частинки, викинуті вибухом, досягли цієї структури лише десь від 200 до 1000 днів після вибуху. В результаті дослідники спостерігали безпрецедентне збільшення яскравості на міліметрових хвилях.
Моделювання наднової “проміжного” типу. Відео: ALMA (ESO/NAOJ/NRAO), K. Maeda et al.
Астрофізики вважають, що нові дані дозволять краще вивчити останні етапи еволюції масивних зірок.