Нові вимірювання гравітаційного лінзування показують, що сучасна швидкість розширення Всесвіту не узгоджується з оцінками раннього космосу.
У центрі дослідження лежить поняття «постійна Габбла» — «параметр, що описує темп розширення простору на одиницю відстані». Космологи наголошують, що різні способи її визначення дають суперечливі результати. Кеннет Вонг підкреслює: «наші вимірювання узгоджуються з пізніми спостереженнями, але не з раннім Всесвітом». Це свідчить про можливу глибинну фізичну розбіжність, а не просту методологічну помилку.
Команда застосувала метод «космографії з часовою затримкою» — «аналіз різниці часу проходження світла кількома шляхами в гравітаційній лінзі». Масивні галактики слугують природними лінзами, що спотворюють світло далеких квазарів. Вонг пояснює: «шукаючи ідентичні зміни у спотворених зображеннях, ми вимірюємо різницю в часі й уточнюємо прискорення об’єктів». Отримані значення збігаються з локальними вимірами, що підсилює так звану «напругу Габбла».
Ерік Паїк зазначає: «щоб остаточно розв’язати проблему напруги, нам потрібно досягти точності 1–2 %». Нині точність становить близько 4,5 %, тому команда планує розширити вибірку лінзових систем. Покращення моделей розподілу маси в галактиках є ключовим для зменшення невизначеностей, адже саме це обмежує точність поточних розрахунків.
Дослідники підкреслюють, що «напруга Габбла» може означати появу нової фізики за межами стандартної космологічної моделі. Вонг наголошує: «наш проєкт є результатом десятирічної міжнародної співпраці, що демонструє важливість об’єднаних зусиль у фундаментальних дослідженнях».