Ділянки лісу, де домінують осики, горять менш інтенсивно, ніж хвойні масиви, і можуть працювати як природні протипожежні бар’єри. На це вказує нове дослідження, про яке повідомляє видання Live Science. Автори роботи припускають, що висаджування більшої кількості відповідних порід дерев, зокрема осики тремтячої (Populus tremuloides), може стати дієвою стратегією захисту громад у світі, де лісові пожежі стають частішими й руйнівнішими.
Чому осикові ліси поводяться інакше у вогні
Окремі дерева осики легко займаються через тонку кору. Однак великі однорідні масиви осики — так звані «стенди», де дерева одного виду, віку та структури, — виявляються стійкішими до вогню, ніж хвойні ліси, і можуть виконувати роль природної мінералізованої смуги.
Точні причини такої вогнестійкості поки що не встановлені. Дослідники вважають, що вона пов’язана з поєднанням кількох факторів:
- високий вміст вологи в листі осики та в підліску;
- відсутність у дерев сильно займистих смол, характерних для багатьох хвойних порід;
- розташування листя на відносно великій висоті, що ускладнює переходження полум’я в крону й поширення вогню від дерева до дерева.
Флаві Пеллетьє (Flavie Pelletier), яка виконала це дослідження в межах докторської роботи в Університеті Макгілла в Монреалі, хотіла з’ясувати, чи зберігають осикові масиви свої протипожежні властивості в умовах, коли через зміну клімату пожежні сезони стають тривалішими та агресивнішими.
Супутниковий аналіз пожеж у Канаді
Пеллетьє поєднала нові карти домінувальних деревних порід у лісах Канади із супутниковими картами лісових пожеж за три останні роки, включно з 2023‑м — найруйнівнішим пожежним сезоном у країні за весь час спостережень.
Вона відстежувала, які види дерев частіше опиняються всередині зони горіння, а які — на її межах. Виявилося, що осики більш ніж удвічі частіше траплялися на периметрах пожеж, ніж у їхньому епіцентрі. Натомість хвойні породи, такі як ялина та сосна, були приблизно однаково поширені як усередині зон горіння, так і по їхніх краях.
Крім того, більша частка осики в певному районі зменшувала площу лісу, що вигоряла щодня під час пожежі. Це свідчить, що такі насадження не лише рідше повністю вигоряють, а й здатні сповільнювати поширення вогню. Важливо, що цей ефект зберігався навіть навесні, коли листя на осиках ще не повністю розпустилося.
Пеллетьє підсумовує, що це є доказом впливу осики на формування периметра пожежі та на уповільнення її просування.
Знання корінних народів і нові підходи до лісівництва
Ентоні Тейлор (Anthony Taylor), фахівець із лісового господарства з Університету Нью-Брансвіка, зазначає, що дослідження добре кількісно описує явище, яке корінні народи та лісівники спостерігають уже дуже давно. За його словами, ідея про те, що листяні дерева горять слабше, відома здавна, але наукове тестування на основі великих масивів реальних даних додає їй ваги.
Результати роботи підтримують підхід, за якого навколо вразливих населених пунктів висаджують осику чи інші листяні породи, створюючи буферні зони від вогню. За словами Тейлора, така стратегія вже розглядається або впроваджується в різних регіонах.
Водночас один вузький ряд дерев не забезпечить належного захисту. Осикові масиви мають бути достатньо глибокими, щоб полум’я не могло просто «перестрибнути» через них. За оцінкою Тейлора, потрібна ширина становить приблизно від 100 до 300 метрів.
Осика проти монокультур і ризику пожеж
Осики можуть відігравати роль у протипожежному захисті й у ширшому масштабі. Пеллетьє зацікавилася темою, коли дізналася, що лісогосподарські компанії часто обробляють свої ділянки гербіцидом гліфосатом, щоб знищити листяні породи, зокрема осику, й вирощувати монокультури економічно вигідніших хвойних дерев.
Такі одновікові хвойні насадження, застерігає вона, значно підвищують ризик великих пожеж. Дослідниця сподівається, що її результати допоможуть переконати компанії та регуляторів переглянути практику «війни з осикою» в комерційних лісах.
На її думку, у довгостроковій перспективі збереження й відновлення осики може бути вигідним і для бізнесу: це зменшить ризик втрати великих площ лісу через вогонь, навіть якщо частково знизить короткострокову економічну віддачу від деревини.
Тейлор погоджується, що в регіонах із потужною лісовою галуззю, як-от провінція Нью-Брансвік, варто активніше підтримувати мішані та твердолистяні ліси й менше покладатися на м’яколистяні монокультури, на яких нині базується індустрія. На його думку, це суттєво підвищило б стійкість ландшафтів до лісових пожеж і наблизило б їх до природного стану, що існував до індустріального перетворення лісів.