Сьогодні хіба що лінивий не чув про супутник Юпітера Європу. Цей місяць, як відомо, покритий шаром льоду товщиною до 24 км і цілком ймовірно, що під льодом є рідка вода. Дослідники вважають, що із-за товщини льоду підводні мешканці можуть бути захищені від сонячної радіації і ударів астероїдів. Нагадаємо, що раніше NASA оголосили про початок нової місії на супутнику Юпітера Європі в 2025 році. Наявність рідкої води, як вважають дослідники, робить супутник газового гіганта потенційно жилим. Але які істоти можуть плавати під льодами? Як вважає Моніка Грейді, ректор університету Ліверпуля швидше за все, на супутнику Юпітера Європі є розвинене інопланетне життя, яке чимось нагадує восьминогів.
Як пише phys.org на думку професора Грейді, форми життя на Європі можуть бути значно складнішими, ніж ті, що ми потенційно можемо виявити на Марсі. Але чому?
Деякі вчені вважають, що життя “перескакувало” зі світу у світ в межах Сонячної системи, завдяки шматочкам скель, викинутих у космос ударами комет чи астероїдів. Дійсно, існує ціла теорія панспермії, але навіть якщо ця теорія вірна, яка ймовірність того, що передбачувані першопрохідці змогли дістатися до супутника Юпітера Європи або супутника Сатурна Енцелада, який також як Європа являє собою крижаний світ?
Життя на інших планетах
Геофізик з університету Пердью Джей Мелош розв’язував це питання і представив результати під час виступу на щорічному осінньому засіданні Американського геофізичного союзу, як пише Space.com. Мелош використовував комп’ютерні моделі, щоб простежити долю 100 000 змодельованих марсіанських частинок, які викинуло в космічні простори ударом астероїда.
Він змоделював три різні швидкості викиду: 1, 3 та 5 кілометрів в секунду. У результаті, щоб потрапити на Енцелад, крихітним часткам знадобилося 4,5 мільярда років, причому на місяць Сатурна добралося всього від 0,0000002% до 0,0000004% від числа тих частинок, які потрапили на Землю. А супутник Юпітера Європа отримала від 0,00004% до 0,00007% часток з нашої планети. Ми знаємо, що близько 1 тонни марсіанських каменів розміром з кулак або більше щороку падають на Землю. Використовуючи цю цифру, Мелош підрахував, що Європа отримує близько 0,4 грама марсіанського матеріалу на рік, а Енцелад – всього 2-4 міліграми.
Ці результати можуть здатися сприятливими для поширення життя. Зрештою, щоб перетворити Європу або Енцелад з незаселених в жилі, може бути достатнім вплив мікробів. Однак є й інші фактори, які не настільки оптимістичні. Річ у тім, що метеоритам зі земними мікробами буде потрібно не менше 2 мільярдів років, щоб потрапити на Енцелад. Мікроби, звичайно, витривалі, але не настільки. Це означає, що якщо на Європі або Енцеладі дійсно виявлять життя, то швидше за все воно буде місцевого походження. На думку професора Грейді, життя на Марсі, Європі і Енцеладі – при умові, що вона є – буде сильно відрізнятися один від одного. Так, мешканцями Марса швидше за все будуть бактерії, а ми знайдемо їх, ймовірно, під поверхнею планети. А ось на Європі і Енцеладі, на її думку, місцеві форми життя можуть бути значно складніше.
Життя на супутнику Юпітера
Грейді вважає, що на Європі істоти можуть жити в океанах під твердим крижаним панциром завтовшки до 24 кілометрів. Вчені вже давно підозрюють про існування цих глибоких підповерхневих океанів на місяці Юпітера – і, можливо, навіть життя. На додаток, в серпні NASA оголосило, що завершує остаточні розробки для космічного корабля «Europa Clipper», який буде шукати ознаки життя на Європі.
За словами професора Грейді, цілком імовірно, що життя існує і в інших місцях Чумацького Шляху, особливо враховуючи, що людям ще тільки належить досліджувати всі зірки в нашій величезній галактиці. Крім того, вона вважає “досить імовірним”, що життя, яке ми можемо знайти, будь то в Чумацькому Шляху або за його межами, буде складатися з тих же елементів, що і ми.
І все ж, питання про те, чи зможемо ми коли-небудь встановити контакт з представниками позаземних цивілізацій, як і раніше відкрите. При цьому важливо відзначити, що на цей момент ніяких реальних чи тих, які заслуговують на довіру інопланетних “сигналів”, отриманих з космосу, немає. Зусилля дослідників в цей час зосереджені на дослідженні планет і супутників Сонячної системи. Що, насправді досить логічно, оскільки наші технології поки не дозволяють подорожувати далеко від дому. А ось що стосується існування інших людиноподібних прибульців в Сонячній системі, то Грейді та інші дослідники не надто оптимістичні. І знову – не дивно.
Натхнення: hi-news.ru