Як показало нове дослідження, льодовики і крижані шапки узбережжя Гренландії навряд чи зможуть відновитися після танення, яке вони відчувають в даний час.
Танення на острові подолало критичну позначку 20 років тому. Найменші льодовики і крижані шапки на узбережжі більше не здатні заново наростити втрачений лід. Вчені вважають, що до 2100 року танення прибережного льоду Гренландії підвищить рівень світового океану приблизно на 3,8 см.
Важливість дослідження в тому, що воно показує, чому вразливі частини гренландського льоду тануть так швидко: глибокий шар снігу, який зазвичай забирає прибережну талу воду, виявився повністю насичений в 1997 році. Цей шар снігу і талої води за цей час щільно замерз, так що вся нова тала вода тече поверх нього і виходить у море.
Це погана новина, але не причина для паніки, вважає гляціолог з Державного університету Огайо Ян Хоует, який брав участь в роботі. Висновки стосуються порівняно невеликої кількості льоду вздовж узбережжя, пояснив він, а не Гренландського льодовикового щита, який є другим за величиною крижаним сховищем у світі.
«Ці периферійні льодовики і крижані шапки можна розглядати як колонії льоду, які стрімко скорочуються. Багато які з них, ймовірно, зникнуть у найближчому майбутньому, — пояснює Хоует. — Можна сказати, що вони приречені. Але величезний внутрішній льодовиковий покрив ще не зникне, оскільки він більш кліматично ізольований, ніж навколишніх льодовиків і крижаних шапок».
«Крім того, оскільки переломний момент був досягнутий наприкінці 90-х років, перш ніж почалося потепління, це вказує на те, що ці периферійні льодовики дуже чутливі і потенційно недовговічні порівняно зі швидкістю відродження крижаного пласту».
Якщо б всі прибережні льоди Гренландії вмить розтанули, глобальний рівень моря зріс би на кілька сантиметрів. Але якщо б розтанув відразу весь Гренландський крижаний щит, то ця цифра становила 7,3 м.
Зазвичай тала вода стікає через щілини у фірн (шар старого щільного снігу) до крижаної поверхні, де нижній шар знову заморожується. Так ростуть льодовики і крижані шапки. Коли 20 років тому фірн з берегів Гренландії заповнився водою, він замерз знизу доверху. З тих пір не було ніяких щілин для збору талої води, і лід не міг рости.
У той час вченим не вистачало трьох речей, щоб визначити це: топографічної моделі високого дозволу льодовиків, докладної карти кордонів льодовиків і чисельної моделі дренажних процесів високого дозволу.
Хоует надав перші дві з допомогою моделі Greenland Ice Mapping Project Digital Elevation Model, яка забезпечує 30-метровий дозвіл по всій поверхні Гренландії. Тоді його колеги змогли використовувати ці дані, щоб підвищити роздільну здатність їх числової моделі і отримати краще уявлення про те, де і як льодовикові шапки і льодовики втрачали масу.
Вони виявили, що за останні 20 років втрати маси в точності дорівнюють кількості талої води, що стікає в море. Моделювання показало, що найбільш вірогідною причиною є заморожений фірн.
Гренландський льодовиковий щит схильний тієї ж небезпеки, але в набагато меншій мірі, ніж ізольовані шматочки льоду на його краях, кажуть вчені.