Використовуючи рентгенівське випромінювання, астрономи виявили несподіваного супутника Бетельгейзе — молоду зорю, а не залишок вибуху, що кидає виклик усталеним моделям зоряної еволюції.
Червона надгігантська зоря Бетельгейзе, одна з найяскравіших і найбільш вивчених зір у нічному небі, знову здивувала наукову спільноту. Вчені виявили її бінарного супутника, однак замість очікуваного білого карлика або нейтронної зорі, знайшли молоду зірку F-типу, подібну до Сонця. «Це могло бути щось зовсім інше. І це дуже змінює картину еволюції цієї системи», – зазначає астрофізик Анна О’Ґрейді.
Бетельгейзе розташована приблизно за 548 світлових років у сузір’ї Оріона і має масу у 16,5–19 разів більшу за масу Сонця. Її радіус у 764 рази перевищує сонячний, що робить її справжнім гігантом, який наближається до завершення свого життєвого циклу. Дослідники давно припускали, що її варіації яскравості пов’язані з наявністю супутника, на орбіті приблизно 6 років. У грудні 2024 року супутник мав бути в оптимальній позиції для спостереження, і тоді було здійснено спільну кампанію з візуалізації.
Супутник, названий ? Орі B або Сіварха, був зафіксований на рентгенівських зображеннях, отриманих з обсерваторії Чандра. Якби це була компактна зоря — нейтронна або білий карлик — вона повинна була б випромінювати інтенсивне рентгенівське випромінювання внаслідок акреції матеріалу з Бетельгейзе. Але такого випромінювання не зафіксували, навіть з урахуванням можливих перешкод з боку зоряного вітру.
Цей результат виключає компактний залишок як супутника і вказує на молоду зорю, яка, ймовірно, щойно увійшла в головну послідовність. «Це означає, що обидві зорі, ймовірно, сформувалися одночасно приблизно 10 мільйонів років тому», – стверджують автори дослідження. Однак масивна Бетельгейзе вже завершує своє життя, тоді як Сіварха лише на його початку.
Цей випадок виводить науковців до нового класу подвійних зоряних систем із екстремальним співвідношенням мас. «Це область, яка була мало досліджена, тому що їх дуже важко виявити або навіть правильно ідентифікувати», – підкреслює О’Ґрейді. У більшості моделей зоряного народження передбачається, що зорі, які утворилися одночасно, мають бути схожі за масою. Бетельгейзе і Сіварха повністю порушують це правило, відкриваючи шлях до нових досліджень.
Це відкриття також змінює уявлення про майбутнє Бетельгейзе. Як супернова вона може суттєво вплинути на свого супутника, що робить подальші спостереження надзвичайно важливими для розуміння еволюції подвійних систем з нерівномірними масами.
Дослідження опубліковано у журналі The Astrophysical Journal, і воно вже стало одним з найбільш обговорюваних у астрофізичній спільноті. Як і сама Бетельгейзе, нова інформація про її супутника залишає більше питань, ніж відповідей — але відкриває нові горизонти для пошуку істини у космосі.