Високоточне КТ-сканування одного з двох у світі повних черепів додо дало змогу зазирнути всередину його черепної коробки та кинути виклик давньому міфу про «дурного» і незграбного птаха. Дані свідчать, що додо мав особливу комбінацію чуттів і сприймав довколишній світ не гірше за сучасних голубів.
Про результати дослідження повідомляє команда під керівництвом Університету Летбриджа в Канаді, використовуючи унікальний музейний зразок із Копенгагена, описаний у матеріалі SciTechDaily.
Як вивчають мозок тварини, що зникла 300 років тому
Один із двох повністю збережених черепів додо вже століттями зберігається в колекції Природничого музею Данії. Підготовка до переїзду музею в нову будівлю та створення постійної експозиції дала дослідникам рідкісну можливість дослідити цей крихкий експонат за допомогою детального комп’ютерного томографічного (КТ) сканування, не пошкоджуючи його.
Сканування дозволило створити тривимірну цифрову модель черепа і відтворити простір, де колись розташовувався мозок. Коли мозок росте, він залишає відбитки на внутрішній поверхні кістки, тому форма мозкової порожнини зберігає інформацію про будову й потенційні сенсорні можливості тварини.
Команда вивчила КТ-дані трьох черепів додо, зокрема обох відомих повних екземплярів — з Копенгагена та Оксфорда. Порівняння цифрових моделей цих двох черепів дало змогу відокремити стабільні, характерні для виду риси від індивідуальних відмінностей між окремими птахами.
Чим додо відрізнявся від сучасних голубів
Щоб зрозуміти, як додо сприймав середовище, дослідники порівняли реконструйовану мозкову порожнину з мозком його найближчих живих родичів — голубів і горлиць. Відмінності вказали на незвичну для цих птахів комбінацію чуттів.
Анатомія мозкової порожнини свідчить, що додо, ймовірно, був активним не лише вдень, а й у сутінках — на світанку та в надвечірній час. Деякі ділянки мозкової області, пов’язані з нюхом, виглядають розвиненішими, ніж у сучасних голубів. Це означає, що птах міг значно більше покладатися на запахи, шукаючи їжу на Маврикії.
Ще одна помітна особливість — незвично великий верхній дзьоб. Його структура вказує, що дзьоб міг добре сприймати тактильну інформацію, по суті «відчуваючи» довкілля на дотик. У сукупності це натякає на складну сенсорну систему, адаптовану до життя на ізольованому острові.
Автори підкреслюють, що лише за формою черепа не можна точно відтворити поведінку птаха. Втім, такі дані суттєво звужують коло правдоподібних сценаріїв того, як додо знаходив їжу та орієнтувався у своєму середовищі.
Кінець легенді про «дурного» птаха
У популярній культурі додо часто зображують як повільну, неповоротку й нібито малоінтелектуальну істоту, яка ледь не «приречена» на вимирання. Новий аналіз черепа не підтверджує ці уявлення. Об’єм і організація мозку не свідчать про знижену когнітивну здатність порівняно з сучасними голубами та горлицями.
Навпаки, дослідники бачать ознаки того, що додо мав унікальну сенсорну систему, яка формувалася протягом мільйонів років еволюції в умовах острівної ізоляції. Його особливі нюхові й тактильні здібності радше говорять про спеціалізовані адаптації, ніж про «дурість».
Водночас учені наголошують на межах такого підходу: анатомія черепа не здатна дати вичерпний опис поведінки, соціального життя чи складності пізнавальних процесів. Однак поєднання КТ-сканів кількох екземплярів і порівняння з живими видами дозволяє відокремити реальні анатомічні факти від століть домислів та стереотипів.
Нові результати не закривають усіх запитань про біологію додо, але формують міцнішу основу для подальших реконструкцій його екології та поведінки. Птах, що став символом вимирання, все ще залишається загадковим, однак кожне нове дослідження наближає науковців до більш точного образу того, як він насправді жив до зникнення наприкінці XVII століття.