Уявіть собі 40-поверховий металевий хмарочос, який падає з космосу в океан — і замість вибуху просто лягає на хвилі, наче гігантський сталевий дельфін на спині. Саме так завершився 13-й тестовий політ мегаракети Starship компанії SpaceX, про який розповідає Space Astronomy.
Замість чергового вогняного феєрверку над океаном Starship цього разу зробив «найм’якше приводнення» в історії програми, залишився цілим, плавав у Індійському океані й продовжував передавати телеметрію.
Що відомо коротко
- Під час польоту Flight 13 Starship стартував зі Starbase у Техасі та провів у польоті трохи більше години.
- Верхній ступінь Starship вперше м’яко приводнився в Індійському океані, залишившись цілим і на плаву.
- На суборбітальній траєкторії корабель розгорнув 20 супутників Starlink версії 3, які потім згоріли в атмосфері за задумом.
- Super Heavy Booster успішно відокремився й повернувся до Землі, але через несправність двигунів вдарився об воду сильніше, ніж планувалося.
- Starship протестував повторний запуск двигуна Raptor у космосі та зібрав цінні дані про теплозахист під час входу в атмосферу.
Як гігантська ракета вчиться «сісти на воду»
Starship — це як багаторазовий авіалайнер для космосу, тільки замість шасі в нього двигуни й кероване падіння. Щоб колись повертатися на стартовий майданчик і сідати майже як літак, спершу потрібно навчитися безпечно гальмувати в атмосфері й воді.
У попередніх тестах Starship часто закінчував політ видовищними вибухами після входу в атмосферу. У польоті Flight 13 сценарій був інший: корабель загальмував, увійшов у плазмову «кокон»-оболонку, виконав переворот у вертикальне положення за допомогою трьох двигунів, а потім зменшив тягу до двох і одного двигуна перед приводненням.
У результаті велетенський корабель не розсипався, а просто перекинувся й залишився плавати «черевом догори». Для інженерів це майже ідеальний експеримент: ракета ціла, двигуни й теплозахист на місці, можна вивчати, як усе поводилося в реальному польоті.
Як пройшов «щасливий» Flight 13
До цього запуску шлях був нервовим. Першу спробу старту 16 липня скасували в останню секунду через проблеми з двигунами. Потім SpaceX замінила частину двигунів Raptor на першому ступені й готувалася до запуску 23 липня, але завадила погода.
Нарешті 24 липня о 18:51 за східноамериканським часом (22:51 GMT) Starship злетів зі стартового майданчика Starbase в Південному Техасі. Super Heavy Booster відпрацював зліт, відокремився від верхнього ступеня й виконав розворот для повернення до Землі.
Під час посадкового гальмування виникла проблема: замість запланованих 13 двигунів увімкнулися лише п’ять. Це означало значно вищу швидкість при вході у воду. Booster вдарився об Мексиканську затоку жорсткіше, ніж хотілося б, і відеосигнал обірвався.
Попри це, основна «зірка шоу» — верхній ступінь Starship — відпрацювала програму набагато краще. На суборбітальній траєкторії корабель розгорнув 20 нових супутників Starlink V3. Вони вийшли з вузького вантажного відсіку, наче цукерки з диспенсера PEZ, а останні два навіть увімкнули ліхтарики й «подивилися» назад на свій носій перед тим, як зникнути в темряві.
Через суборбітальну траєкторію ці супутники не залишилися на орбіті — за задумом вони зійшли з неї й згоріли в атмосфері. Це був тест «пакетного» виведення нової версії апаратів, а не поповнення робочої мережі.
Навіщо SpaceX потрібне таке м’яке приводнення
Після розгортання супутників Starship увімкнув один із шести двигунів Raptor, щоб перевірити критично важливу можливість повторного запуску в космосі. Цей маневр потрібен для майбутніх польотів на орбіту й далі — без нього корабель не зможе повертатися з Місяця чи Марса.
Під час входу в атмосферу камери показали корабель, загорнутий у надгарячу плазму. Для інженерів це як рентген для теплозахисту: вони бачать, де щит працює, а де можуть бути слабкі місця. Саме тому «м’яке приводнення» — мрія команди: чим ціліший корабель після падіння, тим більше реальних даних можна зібрати.
На відео було видно, що всі шість двигунів, керуючі площини (флапи) та інші системи залишилися на місці. Тепер фахівці аналізуватимуть усе, що вдасться отримати з океану, щоб покращити наступні версії Starship.
Що це означає для Місяця і далі
SpaceX розробляє Starship як повністю багаторазову систему запуску заввишки близько 124 метрів. Вона має виводити на орбіту цілі «флотилії» супутників Starlink так само легко, як доставляти астронавтів NASA на Місяць.
NASA вже обрало модифікований Starship для посадки екіпажу місії Artemis IV на Місяць у 2028 році. Але є проблема: попри 13 тестових польотів за три роки, жоден Starship ще не здійснив повноцінний обліт Землі. Попереду — величезний список завдань.
За наступні два роки SpaceX має не лише вивести Starship на орбіту й повернути його, а й навчитися ловити корабель «палочками» Mechazilla на стартовій вежі, як це вже роблять із ступенями Super Heavy. Доведеться також продемонструвати дозаправку Starship у космосі, створити орбітальний «танкер» і завершити пілотований варіант корабля з повноцінною системою життєзабезпечення для Місяця.
Керівництво NASA уважно стежить за кожним польотом. Після запуску адміністратор агентства привітав команду й назвав майбутні можливості Starship «game-changing» — такими, що можуть назавжди змінити правила гри й допомогти «ніколи більше не віддавати Місяць».
Цікаві факти
- 🚀 Політ Flight 13 відбувся у символічний день — у річницю повернення екіпажу Apollo 11 на Землю після першої висадки на Місяць.
- 🌊 Це перший випадок, коли Starship після приводнення залишився цілим, плавав на поверхні океану й продовжував передавати телеметрію.
- 📡 Starship розрахований на запуск до 60 супутників Starlink V3 за раз, тож нинішні 20 апаратів були лише «тестовою партією».
FAQ
Це вже повністю успішний політ Starship чи ще ні?
Політ Flight 13 можна вважати переважно успішним: Starship виконав ключові завдання, розгорнув супутники, протестував повторний запуск двигуна й м’яко приводнився. Водночас перший ступінь Super Heavy приземлився жорсткіше, ніж планувалося, а повноцінної орбіти корабель ще не досяг.
Навіщо запускати супутники Starlink, які потім спеціально спалюють в атмосфері?
У цьому польоті супутники Starlink V3 використовувалися як тестове навантаження. Важливо було перевірити механізм їхнього розгортання й поведінку нової версії апаратів у реальних умовах, а не поповнити робочу мережу. Тому їхня суборбітальна траєкторія й подальше згоряння були запланованою частиною експерименту.
Чому м’яке приводнення настільки важливе для програми Starship?
Чим ціліший корабель після падіння, тим більше реальних даних можна зібрати про теплозахист, двигуни й конструкцію. Це як краш-тест автомобіля, після якого інженери можуть детально оглянути кузов і системи безпеки. Для багаторазової ракети це критично: без таких даних неможливо довести її до надійного стану.
Коли Starship зможе виконати повноцінний політ на орбіту?
Точних дат у матеріалі не наводиться, але згадується, що протягом найближчих двох років SpaceX має досягти орбітальних польотів і відпрацювати повернення корабля. Це означає, що компанію чекає серія нових тестів, у яких кожен політ має додавати ще одну «цеглинку» до повністю робочої системи.
🤯 Гігантська ракета, яка ще вчора асоціювалася з вогняними вибухами над океаном, сьогодні вчиться поводитися як керований корабель, що м’яко лягає на хвилі й спокійно передає дані з середини океану. Коли сталевий «хмарочос» може пережити падіння з космосу й залишитися цілим, стає зрозуміло, наскільки близькими стають багаторазові польоти до Місяця й далі — не як разові трюки, а як регулярні рейси.