“(…) Коронавірус змушує згадати про синдром “Курська”. 12 серпня 2000 року російський атомний підводний човен затонув у Баренцевому морі, на борту перебувало 118 осіб. Щойно обраний президент Володимир Путін кілька днів применшував значення цього інциденту і відмовлявся від допомоги з боку інших країн. Він знаходився на віллі біля Чорного моря, фотографуючись на тлі шашликів, в той час як вмирали 23 людини, що вижили після внутрішніх вибухів, які призвели до загибелі флагману Північного флоту Росії. Жоден моряк не покинув човен живим, а ця справа залишилася в спогадах як символ неефективності закритої і ультраавторитарної системи, переданої Росії у спадок від СРСР”, – пише журналістка Le Figaro Ізабель Лассер.
“У випадку з коронавірусом знаходилися ті, хто спочатку звеличував заслуги китайської диктатури та її державного апарату, який розповсюджується по всім напрямках, – зазначає автор статті. – Яка інша країна змогла б побудувати лікарню на 1000 місць за десять днів, мобілізувавши 7000 робітників? Який інший режим, крім диктатури, міг би за кілька днів помістити під домашній арешт 150 мільйонів людей? Яка інша армія могла б мобілізувати цілі батальйони на території країни та відрядити 3000 військових лікарів? “Наш принцип – партія командує гвинтівкою”, говорив Мао”.
“(…) Але крім ефекту потьомкінських сіл, при управлінні кризою, пов’язаної з коронавірусом, заходи, прийняті урядом, насамперед показали межі китайської системи. Між груднем, коли вірус вперше з’явився в Китаї, і лютим, влада спростовувала факти і приглушувала виниклу загрозу. Вони звинувачували лікарів, які забили тривогу, в “поширенні неправдивої інформації” і намагалися – класичний рефлекс диктатур – змусити їх замовкнути. Протягом довгих тижнів влада Китаю брехала всьому світу та Всесвітній організації охорони здоров’я, використовуючи цензуру і замовчування, щоб відігнати увагу від реального стану справ”, – коментує Лассер.
“(…) Авторитарна політика замість приборкання кризи сприяла її посиленню не тільки в Китаї. Таким же чином поступив Іран, який умисно занизив офіційні дані про хворих і став викривати “іноземну змову”. Результат: країна стала одним з найбільших епідемічних центрів за межами Китаю, інкубатором, в якому заразився навіть заступник міністра охорони здоров’я!” – підкреслює журналістка.
“(…) У порівнянні з неспроможністю авторитарних режимів, які розпалювали епідемію в той час, коли вони могли її стримати, ліберальні демократії виявилися набагато ефективнішими. Якщо диктатури дестабілізувалися непередбаченими обставинами, то демократії відреагували на них спокійно, прозоро і раціонально. Їм вдалося все передбачити і пояснити. Їх відкриті і скоординовані системи охорони здоров’я швидко відреагували. Прозорість демократій і вільний рух інформації є гарантією ефективності перед обличчям епідемій на відміну від тих країн, де встановлений порядок абсолютного послуху і нелюдського обмеження деколи виявляється ефективним при придушенні мітингів і соціальних рухів, проте показує свої межі перед обличчям вірусу”, – пише Le Figaro.
“(…) В останні роки епоха швидше сприяла авторитарним режимам. Люди знаходили в них багато переваг проти демократій, які проявили нездатність керувати міграцією, чинили опір поверненню проблем ідентичності і були паралізовані вимогою консенсусу. Але в питанні коронавіруса демократії довели, що їх система більш ефективна. У всякому разі, на початковому етапі епідемії. Це перша хороша новина, пов’язана з коронавірусом. Залишаються два питання: чи зможуть демократії утвердитися і в інших областях в якості кращої з систем? Крім того, чи надасть криза з коронавірусом такий же вплив на сьогоднішні авторитарні режими, яке вплинув Чорнобиль на Радянський Союз, чиє падіння, за деякими даними, було спровоковано жалюгідним управлінням цією катастрофою? Поки до цього не дійшло”, – резюмує Ізабель Лассер.
Джерело: Le Figaro
Натхнення: https://inopressa.ru