Вчені прогнозують посилення і почастішання ураганів біля північно-східного узбережжя США через глобальне потепління, що може призвести до затоплення Нью-Йорка, Вашингтона та інших прибережних американських мегаполісів.
Сьогодні багато берегових міст Північної Америки і Європи, в тому числі Вашингтон і Нью-Йорк, знаходяться під загрозою затоплення через особливий геологічний феномен так званого просідання гірських порід. Подібні “занурення” можуть відбуватися з різних причин – у цьому може бути винна як людина, що викачує воду з артезіанських колодязів, так і різні геологічні процеси, викликані таненням льодовиків в далекому минулому і іншими не пов’язаними з людьми речами.
Ще більшу загрозу для них, як заявляють Бальдіні і її колеги, несуть урагани, які сьогодні поступово зміщуються з південної Атлантики в бік північно-східного узбережжя США. Автори статті виявили, вивчаючи сталагміти в одній з печер в далекому від США Белізі, що цей процес носить не випадковий характер і що він обумовлений кліматичними змінами, породженими діяльністю людини.
Ця печера, як розповідають науковці, розташована недалеко від берега моря, і води Атлантики часто потрапляють в неї в ті часи, коли вони бувають охоплені ураганами. Ця вода впливає на ріст сталагмітів всередині печери, змінюючи їх хімічний склад, що дозволило кліматологам простежити за тим, як змінювалася сила і частота ураганів в Карибському морі.
Вивчаючи цей “кліматичний літопис”, вчені натрапили на щось незвичайне – в останні 150-180 років “епіцентр” ураганної активності кілька разів зміщувався. Спочатку він перемістився в бік екватора, що сталося в кінці 19 століття і початку 20 століття, а потім він почав рухатися в північному напрямку, досягнувши свого вихідного положення до початку поточного сторіччя.
Подібні дивні рухи, як вважають вчені, обумовлені двома речами – масовими викидами парникових газів і аерозолів в атмосферу, які якраз почалися в кінці 19 століття під час настання першої промислової революції в США.
Зсув ураганів на південь, якщо слідувати цій гіпотезі, пояснюється тим, що перші фабрики і електростанції, які працювали на вугіллі і деревному паливі, викидали величезну кількість крапельок сірчаної кислоти і інших аерозолів в повітря, поява яких в атмосфері помітно охолодила її і змусила тропічні урагани зміститися на північ.
У другій половині 20 століття, коли концентрація СО2 в атмосфері досягла якоїсь критичної позначки і середньорічні температури помітно підвищилися, робота атмосфери Землі над цією частиною Атлантики різко змінилася. Так звані “осередки Хадлі”, особливі сітки повітряних течій в атмосфері, які транспортують повітряні маси від тропіків до помірних широт, помітно розширилися, змістившись на кілька сотень кілометрів до північного полюса.
В результаті цього урагани почали повільно, але вірно переїжджати на північ, і ця “міграція”, як вважають кліматологи, буде продовжуватися і в наступні десятиліття. Схожим чином в Австралії “мігрує” зона посухи, що вже призвело до масових пожеж та інших тяжких наслідків для економіки і здоров’я людей.
В результаті цього, якщо людство все ж не почне боротися зі зміною клімату або згорне поточні заходи по зниженню викидів СО2, Нью-Йорк і інші прибережні міста США чекає ціла серія найпотужніших ураганів, які раніше турбували Карибські острови і південне узбережжя США.