Як відомо, паразити співіснували з нами і іншими представниками тваринного світу на протязі всього нашого життєвого циклу мало не з моменту зародження життя. При цьому не дивлячись на те, що паразити досить добре пристосувалися виживати як всередині, так і поза живого організму, про давніх паразитів відомо не так вже й багато. Проте нещодавно група дослідників знайшла ДНК паразита, віком близько 17000 років. І це може розповісти дуже багато про древніх представників усього тваринного світу.
Де і як знайшли ДНК паразита?
Група палеонтологів з Науково-технологічного центру в Мар-дель-Плата в ході вивчення печер в центральній частині Аргентини всередині однієї з них в осадовому шарі гірської породи виявила фекалії, які належали до диких кішок, а саме — пуми. Проте в ході ДНК-аналізу отриманого зразка вчені знайшли і дещо ще. Генетичний матеріал паразита, який, очевидно, співіснував з пумою.
Це найстаріша у світі зафіксована знахідка, що стосується паразитів, — заявляють вчені в інтерв’ю редакції журналу Parasitology. Нові результати мають значення для біогеографічної історії поширення паразитів і для всієї історії видів даного регіону. Дослідження показує, що якщо копроліт (скам’янілі залишки фекалій) зберігається в правильному середовищі, то ми з високою часткою ймовірності можемо виявити яйця і ДНК паразитів, яким багато тисяч років. Це дозволить легше побудувати графік того, як різні типи паразитів розвиваються з плином часу.
Що стосується самого паразита, то він відноситься до виду Toxascaris leonina, круглого черв’якові з роду токсакар, які продовжують паразитувати на тваринах і донині. Насправді те, що ДНК паразита була виявлене майже не пошкодженому вигляді — це велика удача, оскільки здебільшого генетичний матеріал дуже сильно руйнується з часом. Ба більше, до стародавньої ДНК живих організмів «домішується» ДНК гнильних бактерій, які руйнують живу плоть. Тому найчастіше вченим доводиться вдаватися до методів очищення та реконструкції стародавньої ДНК.
Скам’янілі останки, які послужили джерелом ДНК стародавнього паразита
У даному ж випадку палеонтологам дуже сильно пощастило, оскільки з-за прохолодної температури і високої концентрації солей всередині скельного укриття відбулося швидке висихання і свого роду «консервація» генетичного матеріалу. Таким чином на основі отриманих даних можна зробити висновок про еволюції давніх паразитів, порівнявши ДНК древньої Toxascaris leonina з сучасними представниками виду.
Більш того, вже зараз накопичено достатню кількість «непізнаного» стародавнього генетичного матеріалу паразитів, знайденого в цьому і довколишніх регіонах. І, порівнявши послідовність нуклеотидів, можна буде зробити висновки про міграції цих паразитів (а значить і їх носіїв) в доісторичні часи. А це може розповісти багато про формування флори і фауни всього південноамериканського континенту.