У пустелі Атакама жахлива репутація. Найсухіша, найбільш неполярна пустеля в світі, розташована вздовж тихоокеанського узбережжя на півночі Чилі, є схожим на Марс середовищем — настільки екстремальним, що коли в цьому випаленому місці йде дощ, навіть він може принести смерть замість життя.
І все ж таки життя, навіть у пустелі Атакама, знаходить вихід. Археологічні дані показують, що цей гіпераридний регіон багато сотень років тому підтримував сільське господарство. Він приносив урожай, що дозволяв прогодувати племена доколумбових і доінкських народів, які колись жили на його території.
«Перехід до сільського господарства почався тут близько 1000 р. до н.е. і в кінцевому підсумку підтримував постійні села і значну частину населення регіону», — пише в новому дослідженні група вчених на чолі з біоархеологом Франсіською Сантана-Сагредо з Папського католицького університету Чилі. Проте вони запитують: як такий розвиток подій став можливим в екстремальних умовах навколишнього середовища?
Завдяки Сантане-Сагредо і її команді у нас є рішення загадки. Раніше було відомо, що частиною цієї шаради могло бути використання стародавніх іригаційних технологій, але наявність води сама по собі не була б єдиною передумовою для успішної сільськогосподарської системи в пустелі Атакама.
Грунтуючись на попередньому дослідженні, проведеному частиною тієї ж команди — аналізі хімічних ізотопів, що збереглися в людських кістках і залишках зубів у доінкських народів, дослідники висловили припущення, що зростанню культур багато в чому сприяли добрива. Що ж, тепер у них є свіжі докази, що підтверджують цю гіпотезу.
Загалом було проаналізовано 246 стародавніх рослин — зразки, що добре збереглися завдяки сухості Атаками, — включаючи кукурудзу, перець чилі, гарбуз, боби та кіноа. Використовуючи дані радіовуглецевого датування, а також тестування ізотопного складу, вчені побачили різке збільшення ізотопів азоту, починаючи приблизно з 1000 н.е. — показник настільки високий, що ніколи не спостерігався у рослин в дикій природі, за винятком деяких рослин в Антарктиці, в місцях гніздування морських птахів.
Серед протестованих рослин найбільше азоту містила кукурудза, яка близько 1000 н.е. стала найбільш широко споживаною культурою в регіоні. За словами дослідників, «найбільш правдоподібним поясненням» стрибка значень азоту є древній пташиний послід, відомий як гуано, який використовувався як добрива ще тисячоліття тому.
- Бджоли з великим мозком успішніше адаптувалися до міського середовища
- Вчені остаточно довели одну з теорій еволюції Дарвіна
- «Сховище судного дня» поповнили ще 50 тисяч типами насіння
Хоча можливості удобрення гуано морських птахів (також відомого як «біле золото») могли б вивести сільське господарство цієї стародавньої культури на новий рівень, отримання гною не було легкою (і приємною) роботою. «До [1000 р. н.е.] населення, можливо, використовувало інші види місцевих добрив, такі як гній лами, але введення гуано, як ми вважаємо, викликало значну інтенсифікацію сільськогосподарських методів, що призвело до збільшення виробництва сільськогосподарських культур, особливо кукурудзи, яка швидко стала одним із основних продуктів харчування людини», — пояснюють дослідники.
«Це зрушення примітне також з врахуванням витрат на працю людей (і лам) — гуано потрібно було ретельно збирати на побережжя і транспортувати приблизно на 100 км вглиб країни!» – наголошують вони.
Судячи з усього, саме так і чинили жителі пустелі Чилі, а історичні свідчення наступних століть припускають, що ця практика тривала і в епоху європейських завоювань. Раніше у нас просто не було жодних доказів того, що цей звичай зародився протягом цілого тисячоліття тому.
«Хоча в ранніх історичних звітах говорилося, що гуано справедливо розподіляється між кожним селом, ті ж джерела заявляють, що доступ до гуано суворо регулюється, гарантуючи смертну кару для тих, хто здобув більше, ніж дозволено, або проник на територію гуано свого сусіда, що говорить про високу цінність речовини», — пояснює команда.