Вчені виявили, що на ранніх стадіях розвитку людського ембріона він може захищатися від вірусів, використовуючи білок SUPYN, який сам є залишком стародавнього вірусу, що зберігається в нашій ДНК.
Частинки HERV-K – ретровірусу, здатні вбудовуватися в геном людини / ©Klaus Boller
Ретровіруси здатні вбудовувати власний генетичний матеріал в ДНК організму-господаря. Опинившись там, вірусний геном може випадково мутувати і “дезактивуватися”, непомітно зберігаючись у клітинах. А якщо він потрапив в статеві клітини, то такий фрагмент ДНК буде передаватися у спадок з покоління в покоління. Підраховано, що близько восьми відсотків людського геному складають такі ендогенні ретровіруси (ERV) — залишки інфекцій, які потрапили в організм наших предків багато мільйонів років тому.
Деякі ERV з часом можуть змінюватися й отримувати нові функції, починаючи відігравати важливу роль у житті всього організму. Можна згадати, що один з них необхідний для захисту мозку від нових інфекцій. Ще один корисний ERV виявили вчені з Корнельського університету, стаття яких опублікована в журналі Science.
Седрік Фешхотт (Cedric Feschotte) і його колеги проаналізували геном людини в пошуках ERV, які можуть кодувати білки, які працюють в організмі. Вони виявили понад 1500 таких фрагментів, серед яких — ген SUPYN, що проявляє активність на ранніх етапах ембріонального розвитку, а також в тканинах плаценти. Білок, який він кодує, зв’язується з рецепторами ASCT2 на поверхні клітин.
З цими ж рецепторами взаємодіє інший білок – синцитин, ген якого — теж залишок стародавнього вірусу. Колись через рецептор ASCT2 він проникав всередину клітин, а тепер бере участь в утворенні міжклітинних зв’язків у ембріона. Завдяки тому ж ASCT2 клітини заражають і деякі інші ретровіруси, що вражають приматів, хоча не з групи людиноподібних. Мабуть, наші далекі предки отримали захист від таких інфекцій.
За даними Фешхотта і його співавторів, роль такого захисту якраз грає колишній вірусний ген SUPYN. Організм активує його у відповідь на появу нових вірусів. З гена виробляється білок, який зв’язується з рецепторами ASCT2 і блокує їх, роблячи недоступними для інфекції.