Головна / Поради / Дошкільний вік — час грати

Дошкільний вік — час грати

1 Зірка2 Зірки3 Зірки4 Зірки5 Зірок (Оцініть статтю!)
Loading...
 
 

Нерідко ми протиставляємо гру серйозних занять. І небезпідставно: адже навчання, праця не завжди приємні. Мета ‘серйозних’ занять — не в них самих. Вони — лише засіб для досягнення наших цілей: отримати освіту, зайняти певне місце в суспільстві, заробити на життя. Звичайно, добре, коли робота — радість, коли вона — насолода. Але навіть улюблена праця — це праця: він приносить не одні радості.

23-06-16-foto-600x420-1

Дитина у грі

«Не те» — гра. Вона теж вимагає напруження, зусилля, волі, але вона не створює ‘корисного продукту’, вона — мета сама по собі. Граємо ‘просто так’, заради самої гри. Те ж і у дошкільнят, але тільки вони вчаться в грі. Психологи довели: в грі у дошкільника інтенсивно розвивається психіка. На межі працюють пам’ять, мислення, сприйняття. У грі дитина проявляє більше довільності, більше запам’ятовує, далі і краще стрибає, швидше бігає, ніж в ситуації простого, ‘навчального’ завдання. Навіть гострота зору підвищується в умовах гри. Ну і, звичайно, збагачується запас знань дитини про світ. Ось на це варто звернути особливу увагу.

Ми вже знаємо: грі дошкільника обов’язково потрібен сюжет, ‘тема’. Іноді дитина пропонує тему сама, почерпнув її з того, що побачив, зрозумів, запам’ятав. Але частіше звертається до нас, батьків. ‘Папа, у що ми будемо грати?’ — Питання чи не щоденний. У що? І ось що завгодно! Але краще поєднати приємне з корисним: ‘підкинути’ синові чи доньці що-небудь новеньке, невідоме. Ентузіазм малюка великий, інтерес до гри величезний — так використовуємо це!

Пограйте у професії

Сьогодні пограємо в первісних людей. Зобразимо, як вони жили, як полювали на мамонта і ведмедя, як малювали в печерах фігури звірів, як танцювали при світлі задимлених смолоскипів. Завтра в те, як жили і боролися стародавні греки і римляни. А середньовіччя? Замки, турніри, полювання лицарів, закутих у лати. А століття Великих географічних відкриттів? На каравелах ми відправимося в безмежні простори океану на пошуки нових, загадкових земель. Настане день — і ми вступимо в століття технічного прогресу, разом з сином ‘винайдемо’ паровоз, аероплан, підводний човен. Винайдемо телеграф, радіоприймач. Потім — будівництво заводів, електростанцій, польоти в космос …

Можна грати і в «майбутнє». Пофантазуємо, що буде через сто, двісті років?    

За кілька днів вся історія проходить на очах малюка, а головне — з його особистою участю. А значить, він не пасивний. Він задає питання. Йому обов’язково потрібно знати, чим полювали первісні люди, у що одягалися лицарі, що відкривали перші мореплавці.

А потім може бути все: робота на татовому заводі, у мами в ательє, праця колгоспника і лікаря, будівельника і вченого. Важливо лише одне: не шкодувати часу на гру з дитиною, вміти придумати сюжет, ролі, вміти підіграти дитині, розбудити його уяву. Користь від цього для малюка величезна. І справа не тільки в знаннях, у розвитку інтелекту. Розвивається і особистість дитини, зростає сфера його духовних потреб, інтересів. Зростає його прихильність до нас, батьків. Адже малюк любить нас не тільки і не стільки за те, що ми його годуємо, одягаємо …

 

Зрештою це ми зобов’язані робити. Це наш борг не перед дитиною — перед суспільством. А ось в грі, пославшись на втому, на зайнятість, ми можемо і відмовити, пограйте з дитиною в онлайн-ігри. Тим більше дитина цінує нашу участь, тим бажанішим для нього ця можливість: долучитися до людини з переважаючим свідомістю.

Унікальний, привабливий для дошкільника і той стиль спілкування, який складається між ним і дорослим в грі. У звичайній, життєвої ситуації ми волею-неволею виступаємо в ролі вчителя: даємо дитині завдання, контролюємо, заохочуємо або караємо. Такий, авторитарний, стиль спілкування заданий нам самим життям: занадто великий розрив між нами і малюком — розрив в знаннях, уміннях, інтересах. 2-річна дитина легко мириться з цим, для нього це природно. А ось дошкільнику цього мало. Мало йому і простий, безпосередній ласки, любові. Ні, йому хочеться бути ‘на рівних’, хочеться відчути себе сильним, сміливим, розумним. Хочеться бачити в дорослому не тільки покровителя, а й партнера. Не тільки вчителі, а й товариша. Хочеться разом діяти, будувати, творити. І це з надлишком дає йому рольова гра.

У грі ми, звичайно, теж вчимо. Але це зовсім інша навчання. Вона Недирективне, необов’язкова. Ми не наказуємо — ми відповідаємо на питання. І заодно ведемо свою роль. А рольові правила — одні для всіх. Варто нам помилитися, вийти з ролі — і дитина поправить нас. Гра тим і хороша, що в ній немає ‘фахівців з контролю’; і діти, і дорослі — усі рівні, всі вносять свій внесок в розвиток ігрового сюжету. І нерідко з боку малюка цей вклад є більшим за. А отже, дитина відчуває свою силу, свою значимість, свою ‘соціальну вагу’. Іншими словами, стиль спілкування в грі демократичний. І не випадково саме рольова гра вносить великий вклад в формування у дошкільника найважливішого особистого якості — зачатків критичності, незалежності в мисленні і поведінці.

Якщо батьки глибоко усвідомили важливість ігровий діяльності для розвитку дитини, то вони, звичайно ж, не можуть байдуже і пасивно ставитися до неї. Тут дуже важливо знати, що розвиває може бути лише повноцінна, гармонійна гра. Отже, головною виховної завданням батьків дошкільнят повинна бути допомога дитині в створенні повноцінної гри. Це зовсім не означає, що після того як малюкові виповнилося 3 роки, слід все свій час приділяти іграм з ним. Навпаки, мабуть, саме в грі впливу батьків повинні бути гранично обережними, тактовними і делікатними. Втручання батьків в гру не тільки зводиться до постійних підказок, порад, виправлень помічених помилок. Основне завдання батьків в керівництві грою — це перш за все вироблення вміння і потреби систематично спостерігати за тим, який дитина в грі. Дуже часто батьки, яким здавалося, що вони знають все про свою дитину, вперше спостерігаючи за його грою в колективі однолітків, бувають глибоко здивовані — вони це, їх власні діти?

23-06-16-foto-600x502-2

Гра — це життя дитини. У грі, як і в житті, тимчасові труднощі, промахи і невдачі не тільки не неминучі, але часто в них полягає основна цінність. Саме в подоланні труднощів відбувається становлення характеру, формується особистість, народжується потреба отримати допомогу і, коли потрібно, прийти на допомогу іншим. Тому не поспішайте втручатися в гру, не поспішайте відразу ж дозволяти ігрові конфлікти, виручати, рятувати, втішати.

Діти грають на вулиці, визначилися лідери, свої правила, свої традиції. Нітрохи не цікавлячись цим, мама підштовхує свою дівчинку вперед: ‘Ну, йди ж пограй з ними!’ Дівчинка зволікає, соромиться, вона з боязких. Вона-то наділена проникливістю і відчуває, що не можна увійти в гру ‘просто так’. А може бути, одного разу її не прийняли, і тепер потрібен час, щоб звикнути, пошукати свій власний шлях до дітей …

Але мама чекати не хоче, підходить до граючих, тягне свою дочку за руку: ‘Ось! Пограйте з нею!’ Діти збентежені, гра припинена, новеньку знехотя приймають. Тепер, здається, гра може відновитися, піти далі, все ще може бути добре. Але пильне око мами не дрімає. Нова нетактовність: ‘Чому у вас водять одні й ті ж? Тепер її черга!’ Гра перервана, і всі неприємні емоції і почуття направляються до новенької! Мама хотіла допомогти, а привела до ізоляції дитини в колективі дітей, примножила і зафіксувала боязкість дочки. Тепер дівчинці буде ще важче налагоджувати контакти з дітьми …

 
Loading...
comments powered by HyperComments