Горбаті кити (Megaptera novaeangliae) — великі китоподібні довжиною до 17-18 метрів. Вони зустрічаються у всьому Світовому океану. Спосіб життя цих тварин пов’язаний з регулярною міграцією. Теплий сезон вони проводять в помірних і холодних водах, де нагулюють масу, а в холодну пору року переміщуються в тропіки та субтропіки, де народжуються дитинчата китів. Кожна міграція триває до двох місяців.
Стада китів дотримуються строго певної схеми під час міграції. По дорозі в теплі тропічні води першими йдуть самки з дитинчатами, потім молоді особини, дорослі самці, останніми — самки без потомства. Повертаючись у помірний пояс, стадо рухається у зворотному порядку. Кити долають близько 8 000 кілометрів, часто заходячи у відкрите море (поза міграції вони зазвичай мешкають в прибережних зонах).
Перший рік життя дитинча горбатого кита проводить з матір’ю. Про те, як проходить цей рік, дотепер відомо дуже мало. Одне з важливих питань — як влаштована комунікація між самками і дитинчатами. Щоб отримати детальну інформацію про поведінку тварин, дослідники з Орхуського університету і Університету Мердока закріпили за допомогою присосок звукозаписні пристрої на восьми дитинчат і двох самок горбатих китів. Загальний час запису звуків склав 68 годин.
Самка горбатого кита з дитинчам, фото Fredrik Christiansen
Звуки, за допомогою яких матері спілкуються з дитинчатами, значно відрізняються від гучних і протяжних пісень китів. Це тихе «хрюкання» і писк, помітні на відстані лише близько 100 м — при цьому «пісню» дорослого кита можна почути на відстані декількох кілометрів. Звуки дитинчат і самок були в середньому на 40 дБ тихіше, ніж сигнали самців в тому ж районі. Найчастіше самки і дитинчата обходяться зовсім без вокалізації.
Згідно з припущенням вчених, сигналом до годування служить механічна стимуляція: дитинча торкається тіла матері, не видаючи голосових сигналів. «Ми чули на записи безліч звуків тертя — наче один об одного труться дві повітряні кульки. Ми припускаємо, що так дитинча поводиться перед годуванням», — говорить автор дослідження Сімона Відесен (Simone Videsen). Дослідники вважають, що спілкування за допомогою нечисленних тихих звуків допомагає дитинчатам не втрачати контакту з матір’ю в каламутній воді і одночасно не привертати уваги хижаків, наприклад косаток.
Косатки значно менше дорослих горбатих китів, однак нападають групою з декількох особин. Самців китів косатки зазвичай уникають, але відбити дитинчати від самки — їх звичайна стратегія, тому «тиха» комунікація виявляється ефективною. Однак, враховуючи вплив людини на життя у Світовому океані, цей ефективний механізм пов’язаний з певною небезпекою для молодих китів. Шумове забруднення океану — гучні звуки антропогенного походження — заглушає тихі сигнали, якими обмінюються самки і дитинчата. Не маючи можливості розрізняти сигнали, дитинчата з більшою ймовірністю можуть стати жертвами хижаків. Це один з багатьох аргументів, які говорять про небезпеку шумового забруднення.