Наступного разу, коли ви побачите качку, яка пливе по гладкій воді, зверніть увагу на серію V-образних хвиль, сторони яких утворюють кут в 40 градусів. Для опису цього явища фізики використовують термін хвилі Кельвіна, хоча широко поширені й інші назви, наприклад, головні хвилі.
У випадку з качкою рух по спокійній поверхні викликає хвилі. Подібний процес може виникати, коли повітря протікає над нерухомим об’єктом. Саме це відбувалося, коли спектрорадіометр MODIS на супутнику НАСА «Терра» отримав це зображення хмарних хвиль над горами поблизу Оклендських островів. Хвилеподібні хмари пливуть в східному напрямку на підвітряній стороні невеликого архіпелагу приблизно в 450 кілометрах на південь від Південного острова Нової Зеландії.
Острови відомі своєю нерівною місцевістю, а деякі з вершин, включаючи гори Рейнал, Д Юрвіль і Естон, мають висоту понад 600 метрів. З цими вершинами, що стирчать над поверхнею океану, острови порушили плавну течію повітря і створили атмосферні гравітаційні хвилі і хвильові хмари.
Наявність хмар дозволяє бачити хвилі. Хмарний візерунок відображає розташування хвильових гребенів і улоговин. Вологе хмарне повітря над океаном, яке метеорологи називають морським шаром, часто покривається шаром сухого повітря. Хмари формуються або зберігаються на гребенях хвиль, тому що повітря охолоджується, коли піднімається, і водяна пара конденсується у хмарні краплі. У хвильових западинах сухе повітря зверху занурюється в морський шар, замінюючи хмарне повітря. У міру того як повітря опускається, воно нагрівається і примушує хмари випаровуватися.