Титан, супутник Сатурна з густою атмосферою, підводними морями метану та дивовижно малою кількістю ударних кратерів, виявився значно складнішим об’єктом, ніж вважалося раніше, а нове дослідження передбачає, що метанові клатрати можуть бути ключем до розуміння його поверхневих процесів.
Титан — другий за величиною супутник у Сонячній системі, відомий своєю щільною атмосферою та морями рідкого метану. Незвичайний клімат на Титані зберігається завдяки надзвичайно низьким температурам — близько мінус 180°C, що забезпечує стабільний стан його метанових водойм. Однак особливістю поверхні Титана є нестача кратерів, які зазвичай залишаються після падіння астероїдів. Апарат «Кассіні» виявив лише близько 90 кратерів, причому всі вони надзвичайно мілкі, що дивує вчених, адже на такій холодній поверхні льодові відбитки від ударів мають бути стабільними.
На думку дослідників з Гавайського університету, така картина може пояснюватися наявністю клатратів — хімічних сполук, у яких молекули метану вбудовані в кристалічну структуру водяного льоду. У статті, опублікованій у The Planetary Science Journal, науковці припускають, що на Титані клатрати можуть формувати товстий «ковдровий» шар, який зберігає внутрішнє тепло супутника та сприяє поступовій конвекції льоду під ним. У такій моделі рух клатратів під поверхнею може поступово стирати сліди ударних кратерів.
Гіпотеза клатратної будови поверхні Титана дозволяє також припускати наявність глобального підлідного океану на значній глибині, подібного до океанів, виявлених на інших льодових супутниках, як-от Енцелад та Європа. Такий океан, захищений від замерзання клатратами та потенційно активний, міг би підтримувати конвекційні процеси. Це, на думку вчених, підвищує шанси на те, що навіть можливі органічні речовини або сліди мікробного життя зможуть досягати поверхні Титана, що створює перспективи для майбутніх досліджень цього супутника.
Таким чином, Титан може мати складну внутрішню структуру, де поверхневі клатрати із вбудованим метаном виконують роль теплоізоляції, захищаючи льодовий океан. Вчені сподіваються, що подальші дослідження підтвердять цю модель, допомагаючи пояснити динамічні процеси, що відбуваються на Титані.