У печері Сульфур, на кордоні Албанії та Греції, дослідники виявили найбільшу відому павутину у світі — складну структуру площею 106 квадратних метрів, що стала домом для близько 111 000 павуків.
У звичайних умовах павуки цих видів є конкурентами, а T. domestica часто полює на P. vagans. Однак у цілковитій темряві печери їхня поведінка змінилася: ослаблений зір зменшив агресивність, дозволивши співіснування та кооперацію у спільній павутині. Це відкриття демонструє, як середовище може радикально перебудовувати міжвидові взаємини.
Екосистема печери підтримується потоком, багатим на сірку, що створює основу харчового ланцюга. Сіркоокисні бактерії утворюють слизові біоплівки, якими живляться мошки, а вже вони стають здобиччю павуків. Дослідники відзначають, що така система функціонує майже незалежно від зовнішнього світу. «Павуки тут живуть у закритій, самопідтримній екологічній системі, де життя тримається на сірці, а не на сонячному світлі», — зазначено у звіті команди.
Молекулярний аналіз показав, що печерні павуки генетично відрізняються від своїх наземних родичів. Їхній мікробіом став менш різноманітним, що свідчить про адаптацію до стабільного, але токсичного середовища. Вчені вважають, що колонія з Сірчаної печери є рідкісним прикладом того, як ізольовані умови можуть сприяти еволюції соціальної поведінки навіть у зазвичай одинаків, перетворюючи темряву на притулок життя.