Марсохід NASA Curiosity зафіксував у кратері Гейла найбільшу на сьогодні ділянку полігональних тріщин у ґрунті Марса. Це поле структур, схожих на бджолині стільники, може дати нові підказки про давнє водне середовище на Червоній планеті, повідомляє Sci.News.

«Море» полігонів у долині Valle Grande
Незвичайний рельєф розташований у долині Valle Grande на нижніх схилах гори Шарп усередині кратера Гейла, де Curiosity досліджує породи вже багато років. Панорама на 360 градусів, знята 19–20 червня 2026 року, показує полігони, що нагадують стільники, які тягнуться до горизонту в усіх напрямках.
Кожна тріщина має розмір приблизно від 4 до 8 см завширшки, а візерунок піднімається навіть на схили сусіднього пагорба, вкритого піском, якому команда дала неофіційну назву Мірафлорес. Цей пагорб здіймається приблизно на 6 м над навколишньою місцевістю.
Curiosity вже фіксував невеликі скупчення подібних геометричних форм, але ще ніколи не зустрічав їх у такому масштабі.
Член команди місії, дослідник Лабораторії реактивного руху NASA Ашвін Васавада (Ashwin Vasavada), зазначив, що команда ретельно виміряла форму полігонів і проаналізувала їхній хімічний склад, сподіваючись знайти в цих даних підказки щодо механізму їхнього утворення.
Як можуть формуватися марсіанські полігони
За словами дослідників, не всі полігональні структури на Марсі мають однакове походження. Раніше Curiosity вивчав візерунки, що залишилися після висихання багнюки, а також структури, які могли виникнути через багаторазові цикли замерзання й відтавання або внаслідок стиснення порід, коли вода вичавлюється з похованих відкладів.
Який саме процес, або їхня комбінація, створив нововідкрите поле тріщин у Valle Grande, команда поки що не встановила. Для цього потрібен детальний аналіз зібраних зображень і хімічних вимірювань.
Нагадування про водне минуле Марса
Мільярди років тому нижні схили гори Шарп, заввишки близько 5 км, були вкрити озерами та струмками. Саме цю частину кратера Гейла Curiosity досліджує з 2014 року, крок за кроком піднімаючись угору по давніх осадових шарах.
Раніше марсохід уже знаходив у цих породах хімічні сліди водного минулого Марса, зокрема вуглецевмісні молекули, які вважають попередниками РНК та ДНК — нуклеїнових кислот, що несуть генетичну інформацію.
Науковці підкреслюють, що наразі немає способу з’ясувати, чи ці органічні сполуки утворилися внаслідок біологічних процесів, чи суто геологічних. Обидва варіанти залишаються можливими. Водночас їхнє виявлення підтверджує, що давній Марс мав відповідну хімію, аби потенційно підтримувати життя.
Нове «море» полігональних тріщин у Valle Grande додає ще одну важливу деталь до картини того, як вода й клімат могли змінювати поверхню Марса в далекому минулому.