Неандертальці могли заходити глибоко в пустелі Аравійського півострова близько 55 тисяч років тому. На це вказує новий аналіз кам’яних знарядь, про який повідомляє видання Live Science. Якщо висновки підтвердяться, ареал неандертальців виявиться значно південнішим, ніж вважали раніше.
Дослідження, опубліковане в журналі Quaternary Science Reviews, зосереджене на кам’яних знаряддях із пам’ятки Джебель-Катефех-1 (JKF-1). Вона розташована біля давнього озера неподалік міста Джубба в саудівській пустелі Нефуд. У цьому регіоні ще ніколи не знаходили кісток неандертальців, тож археологи довго не могли визначити, хто саме виготовляв там інструменти.
Кам’яні знаряддя як «відбитки пальців» неандертальців
Команда під керівництвом Г’ю Гракатта (Huw Groucutt) з Університету Мальти порівняла знаряддя з JKF-1 з колекціями з інших регіонів. Вони виявили, що за формою ці вироби значно ближчі до типових неандертальських, ніж до знарядь, які виготовляв Homo sapiens.
Неандертальців традиційно вважали холодолюбним, переважно європейським видом. Однак за останні роки їхні сліди виявляли далеко на схід — у Сибіру та на Близькому Сході. Нове дослідження додає до цієї картини ще й північ Аравії, причому в більш відкритих, пустельних ландшафтах.
Оскільки кісток і ДНК у Нефуді немає, дослідники зосередилися на формі кам’яних відщепів. Вони виміряли сотні гострих уламків, відбитих від ретельно підготовлених кам’яних ядрищ, із JKF-1 та інших пам’яток в Аравії, Леванті та на північному сході Африки. Далі, використовуючи статистичні методи, порівняли форми цих відщепів у часі та просторі.
На основі відмінностей між наборами знарядь, де вже було відомо, хто їх виготовляв — неандертальці чи H. sapiens, — команда створила статистичну модель. Вона дозволяє оцінити, якому виду з більшою ймовірністю належить певний комплекс кам’яних інструментів.
Коли цю модель застосували до знарядь із JKF-1 та меншої сусідньої пам’ятки ALM-3, результати показали: значно ймовірніше, що їх зробили саме неандертальці, а не анатомічно сучасні люди.
Як визначили вік стоянки в пустелі Нефуд
Щоб з’ясувати, коли саме виготовили ці інструменти, команда заклала нову розкопочну траншею на JKF-1 і датувала піщинки з ґрунту методом оптично стимульованої люмінесценції. Цей підхід дозволяє встановити, скільки часу минуло від останнього опромінення зерен піску сонячним світлом.
Раніші дослідження давали широкий діапазон віку — від 90 до 50 тисяч років. Нові вимірювання звузили це вікно. Знаряддя походять із шару, де старі пустельні піски змінюються молодшими озерними відкладами. Це свідчить, що люди були на JKF-1 приблизно 55 тисяч років тому, у період, коли суха пустеля починала зволожуватися.
За словами авторів, близько 55 тисяч років тому в південно-західній Азії жили лише неандертальці. Поєднання цього датування з характерною формою знарядь і підштовхнуло їх до висновку, що інструменти належать саме цьому виду, попри відсутність кісткових решток в Аравії.
Зв’язок із кліматом і обережність у висновках
Нові дати також натякають, що вихід неандертальців в Аравію може бути пов’язаний зі зміною клімату. Кам’яні знаряддя JKF-1 лежать на межі переходу від сухої фази до вологішої, коли місцеве озеро знову наповнювалося водою, а навколишня пустеля починала зеленіти.
Археолог Кнут Бретцке (Knut Bretzke) з Університету Тюбінгена, який не брав участі в роботі, припускає, що вологіший клімат міг привабити вглиб пустелі пасовищних тварин, а неандертальці, ймовірно, слідували за ними. Він назвав свідчення присутності неандертальців у північній Аравії переконливими, але водночас звернув увагу на низку припущень, закладених у модель.
Зокрема, частина порівняльних пам’яток, використаних у комп’ютерному аналізі, є поверхневими. На таких ділянках артефакти можуть накопичуватися протягом дуже тривалого часу, а не відображати короткий епізод заселення. Попри це, Бретцке вважає висновки статті правдоподібними, хоча й не остаточними.
Наразі докази того, що неандертальці жили південніше, ніж вважали раніше, залишаються непрямими. Сам Бретцке визнає: він вірить, що неандертальці були на півночі Саудівської Аравії, але поки що немає «твердих» доказів, які б це беззаперечно підтвердили.
Г’ю Гракатт погоджується, що знайдений кістяк або хоча б фрагмент кістки міг би остаточно розв’язати питання. Однак у спекотному кліматі Аравії кістки та давня ДНК зберігаються дуже погано, тому саме кам’яні знаряддя наразі залишаються найкрачим вікном у глибоке минуле цього регіону.