Під час історичного зближення з Місяцем екіпаж місії Artemis II побачив поверхню нашого супутника зовсім не сірою. За їхніми спостереженнями, Місяць рясніє жовтими, коричневими, зеленими, синіми та пісочними відтінками, йдеться у попередньому науковому звіті місії, опублікованому NASA. Про ці незвичні картини розповідає матеріал Live Science.
Четвірка астронавтів — Рід Вайзман (Reid Wiseman), Віктор Гловер (Victor Glover), Крістіна Кук (Christina Koch) та Джеремі Генсен (Jeremy Hansen) — у квітні провела майже сім годин на орбіті Місяця, наближаючись до нього на відстань близько 4000 миль (6400 кілометрів). Їхні спостереження увійшли до 130‑сторінкового звіту Artemis II Preliminary Lunar Science Report, що узагальнює 814 гігабайтів фото, відео та аудіоданих, отриманих з корабля «Оріон».
Веселка над давніми вулканами
Ці різнокольорові ділянки відповідають окремим геологічним структурам, які можуть підказати, де варто здійснювати посадки та дослідження під час майбутніх місій. Одна з ділянок, що особливо вразила команду, — плато Арістарх (Aristarchus Plateau) на північно‑західній околиці видимого боку Місяця.
Це широке підвищене плато містить одну з найщільніших колекцій давніх вулканічних утворень: великі поля темних лавових відкладів і «кольорові» вулканічні скла. Крістіна Кук була здивована чіткими жовтими тонами в цьому районі й порівняла плато з «жовтою засніженою горою», де яскраві кратери, що відбивають сонячне світло, утворюють свого роду «снігову шапку». Вона назвала цю частину поверхні «жовтяничною щокою Місяця».
Пілот місії Віктор Гловер, фотографуючи регіон, помітив додаткову палітру: зелені, коричневі й інші відтінки, особливо над самим плато Арістарх і далі в напрямку до північного полюса. За його словами, коричневі смуги ніби «стікають» з півночі вниз по схилах.
Автори звіту припускають, що такі відмінні кольори можуть бути пов’язані з різними типами вулканічного скла: помаранчевими, багатими на титан, та зеленими, багатими на магній скляними кульками. Подібні скляні зерна вже знаходили місії Apollo 15 і 17 в інших районах Місяця.
«Хаос по всій області» в басейні Орієнтале
Ще одна яскрава у всіх сенсах зона — басейн Орієнтале (Orientale Basin), гігантський молодий ударний кратер з кількома концентричними кільцями. Він приблизно утричі ширший за штат Массачусетс і розташований так, що перетинає видиму та зворотну сторони Місяця. З Землі він майже не проглядається, однак під час обльоту він домінував у вікнах «Оріона».
Командир місії Рід Вайзман описав цю картину як «хаос по всій області». Коли корабель пролітав над басейном, астронавти бачили під собою сірі, коричневі, пісочні й зеленуваті ділянки. Зовнішнє кільце басейну, за словами Крістіни Кук, мало «майже болотні кольори».
Гловер звернув увагу на «припорошені вершини» гір та білі краї на хребтах і гребенях. Ланцюги кратерів, що тягнулися від місця удару, Кук порівняла з «бульбашками, які піднімаються від групи дайверів на дні».
На одному з опублікованих знімків, зроблених зовнішніми камерами «Оріона», видно лінію термінатора — межу між денною та нічною сторонами Місяця. Басейн Орієнтале виглядає як велика «мішень» поблизу нижнього правого краю диска.
Чому важлива присутність людини на орбіті
Хоча опис астронавтів звучить як емоційні враження, за ним стоїть серйозна підготовка. Екіпаж готувався до опису місячної геології понад два роки. Програма включала виїзди до земних кратерів, індивідуальні та групові заняття, імітацію прольотів над поверхнею, а також «самостійно обрані довідкові матеріали», які астронавти взяли із собою в «Оріон».
Завдяки такій підготовці їхні спостереження стали цінним науковим ресурсом, який не здатні повністю замінити ані автоматичні камери, ані орбітальні апарати. У звіті підкреслюється, що місія Artemis II продемонструвала «виняткову цінність людського спостереження та мислення як наукових інструментів у планетних дослідженнях».
На відміну від камер, які фіксують окремі моменти та вузькі ділянки сцени, людина безперервно інтерпретує оточення, поєднуючи візуальне сприйняття в реальному часі з контекстом та попередніми знаннями. Або, як більш невимушено сформулював це Гловер, звертаючись до Центру управління польотами, це був «неймовірно крутий краєвид».