Палеонтологи описали перший відомий вид стовбурових амфібій, який, за всіма ознаками, жив повністю в морській воді. Йдеться про Gerrothorax maritimus, рештки якого знайшли у вигляді двох майже повних скелетів у породах пізнього тріасу на території сучасного Китаю. Про знахідку повідомляє видання Sci.News.
Серед понад 8 000 сучасних видів амфібій немає жодного, що постійно жив би в океані. Жаби, саламандри та їхні родичі залежать від прісної води, і менше ніж 2% видів взагалі здатні витримувати підвищену солоність. На відміну від них, ссавці, рептилії та птахи неодноразово «поверталися» в море, тож амфібії довго залишалися винятком.
Gerrothorax maritimus може стати першим відомим прикладом амфібії, яка жила без доступу до суші чи прісної води. Вид існував у пізньому тріасі, приблизно 237 мільйонів років тому, на території нинішнього Китаю.
Броньоване тіло та адаптація до солоної води
Довжина тіла Gerrothorax maritimus становила близько 73,7 см, а будова була сплющеною та масивною. Тварина мала потужно розвинену кісткову «броню», яка, ймовірно, зменшувала втрату води через шкіру. На думку дослідників, зябра та особливості травної системи могли допомагати їй справлятися з надлишком солі та проковтнутою морською водою.
За словами професора палеонтології Рьосуке Мотані (Ryosuke Motani) з Каліфорнійського університету в Девісі, для амфібії ця тварина була досить великою. За масою тіла вона могла наближатися до сучасної гігантської саламандри, але на відміну від витягнутих саламандр, Gerrothorax maritimus мав «коротке й кремезне» тіло.
Спосіб життя: донний хижак-засідник
Команда Мотані припускає, що Gerrothorax maritimus був донним хижаком, який живився за допомогою всмоктувального живлення. Тварина, ймовірно, лежала на дні й чекала, поки повз пропливе здобич, після чого різко відкривала пащу та засмоктувала воду разом із жертвою.
Такий спосіб полювання дослідники порівнюють із сучасними килимовими акулами-воббегонгами, які також мешкають на дні й атакують здобич із засідки.
Докази повністю морського середовища
Обидва зразки Gerrothorax maritimus знайшли в провінції Гуйчжоу на південному заході Китаю. Осадові породи, де збереглися скелети, сформувалися в морі на десятки кілометрів від будь-яких великих масивів суші, що вже саме по собі вказує на віддаленість від прісноводних екосистем.
Додатковий аргумент надали ізотопні аналізи. Співвідношення ізотопів стронцію в кістках відповідає значенням, очікуваним для морської води пізнього тріасу. На думку авторів, поєднання «артикульованих» (тобто майже не роз’єднаних) скелетів далеко від берега та ізотопного підпису свідчить, що ці тварини жили в повністю морському середовищі, а не випадково потрапили в море з річок.
Дослідники зазначають, що Gerrothorax maritimus походить від лінії амфібій із повним тілесним панцирем. Така броня обмежувала типові для амфібій обміни води, газів і солей через шкіру та фактично «змушувала» організм покладатися на зябра й травний тракт. Саме ці органи могли поступово стати більш стійкими до солоної води, підготувавши тварину до життя в морі.
Робота з описом Gerrothorax maritimus опублікована в журналі Nature Ecology & Evolution. Вона демонструє, що еволюційні експерименти з виходом хребетних у море були ще різноманітнішими, ніж вважалося, і що навіть амфібії, які сьогодні повністю уникають океану, в далекому минулому могли освоювати морські екосистеми.